Протягом останніх років комп’ютеризація становила одне з пріоритетних питань, які перебували під особистим контролем міністра. Переломним став 2000 рік, коли міністерство відкрило власну сторінку в Інтернеті. 27 березня в МЗС відбулася презентація веб-сайту міністерства, створеного в рамках трирічного спільного з Програмою розвитку ООН (ПРООН) проекту “Зміцнення потенціалу МЗС України”.

Компанії “Геос-інформ” та “Інтерактивні системи” створили комп’ютерну мережу та “Систему електронного документообігу МЗС України”, яка успішно працює з 4 січня 2000 року. За дев’ять перших місяців роботи в неї було внесено дані про понад 60 тисяч вхідних документів, 20 тисяч вихідних та 2 тисячі внутрішніх службових документів. Система дала можливість значно прискорити та уніфікувати способи обробки документів, створила умови для ефективного контролю їх використання, швидкого доступу користувачів до інформаційних ресурсів нагромаджуваної за допомогою системи бази даних, довела свою ефективність при проходженні документів – обробленні їх у підрозділах МЗС. Успішний досвід використання цієї системи в МЗС дав підстави для впровадження в 2001 році “Системи електронного документообігу” в закордонних установах [42,с.175].

Отже, з вищезазначеного видно, що вся величезна і багатогранна зовнішньополітична діяльність держави як поточна, так і перспективна, досить чітко розподіляється між відповідними підрозділами міністерства, які стоять на сторожі зовнішньополітичних інтересів нашої держави, її зобов’язань щодо іноземних держав і зобов’язань останніх стосовно України, забезпечують міжнародне співробітництво України в політичній, економічній, культурно-гуманітарній, військовій та інших галузях, захищаються інтереси держави в складних ситуаціях.

Розділ 4. Формування кадрової системи

МЗС України

Серед найгостріших проблем, які довелося вирішувати зовнішньополітичному відомству України після проголошення її незалежності, без жодного перебільшення можна назвати проблему кадрового забезпечення нашої дипломатичної служби, оскільки добір персоналу, його кадрове просування – це ключові питання, основа дипломатичної служби, передумова позитивного або негативного результату її роботи, адже якість дипломатичної служби завжди визначається якістю персоналу [37,с.20]

Крім того, про гостроту посталої тоді проблеми свідчать і якісні показники: на 1991 рік дипломатичний і технічний персонал Міністерства закордонних справ УРСР налічував 136 осіб плюс чотири невеличкі дипломатичні місії: постійні представництва при ООН (Нью-Йорк), ЮНЕСКО (Париж), при відділенні ООН у Женеві та при міжнародних організаціях у Відні [32,с.16].

Для порівняння наведемо кількісний склад зовнішньополітичних відомств деяких інших європейських держав у 1991-1992 роках, які за територією і чисельністю населення мало відрізняються від України.

Великобританія. Загальна кількість службовців дипломатичної служби нараховувала 6484 особи: центральний апарат – 3805 працівників, з них 2090 – дипломати; закордонні установи – 2800 осіб, з яких 2680 – дипломати.

Італія. Центральний апарат – 3000 осіб, закордонний – 6000.

Німеччина. Центральний апарат МЗС – 2500 працівників, закордонний – 5250.

Франція. Штат МЗС становив понад 10 тисяч осіб, з них – 2 тисячі дипломати [19,с.63].

Заради об’єктивності висвітлення проблеми звернимось до порівняння невеликих країн.

Швеція. У структурі МЗС на початку 90-х років працювало 2150 чоловік. 700 дипломатів – за кордоном, 850 – у центральному апараті.

Швейцарія. Загальна кількість працівників Федерального Департаменту закордонних справ – 1890 осіб. Безпосередньо у штаб-квартирі департаменту в Берні працювало 700 осіб, з яких 530 – дипломати.

Фінляндія. Центральний апарат МЗС – 800 осіб, за кордоном – 1400 працівників [19,с.64].

Важливим було і те, що відновлення незалежності України, і відповідно виведення на новий рівень українськой дипломатії збіглися у часі з процесами реформування в багатьох дипломатичних службах світу [42,с.11].

Зміна функції і ролі сучасної дипломатії поставила перед цією службою подвійне завдання в кадровій сфері. З одного боку, це постачання для міжнародного діалогу певної кількості фахівців, глибоко обізнаних з певною спеціальною сферою і здатних порозумітися з аналогічними спеціалістами в інших країнах. З іншого боку – це підготовка решти дипломатичного персоналу в дусі генералізму, який передбачає спроможеність працювати відразу на цілій низці напрямів [23,с.27].

Так, спеціалізація дипломатичної служби торкається діяльності як міністерств, так і закордонних місій. Сучасне МЗС потребує досвідчених фахівців, обізнаних с такими питаннями як роззброєння, економіка та фінанси, торгівля та комерція, культурні зв’язки, міжнародна допомога та розвиток. За кордоном дипломати – спеціалісти беруть на себе такі завдання, як підготовка інформації вузького фахового змісту, представництво на міжнародних семінарах і конференціях з вузькою тематикою, участь в переговорах які стосуються специфічної сфери. В різних країнах склалася різна практика щодо підпорядкування вузьких спеціалістів тим чи іншим державним структурам, коли вони працюють удома. Якщо в Сполучених Штатах Держдепартамент уже давно намагається включити їх до свого складу, то, наприклад, у Великій Британії та ФРН фахівці під час перебування у центрі, як правило, працюють у своїх фахових Міністерстві лише після переведення в закордонні місії, так би мовити, тимчасово вступають на дипломатичну службу. Особливо при важливими з огляду державних інтересів, є ситуації, коли ці фахівці стають співробітниками міжнародних організацій. У таких випадках вони так чи інакше дістають змогу для лобіювання національних інтересів, [c.79].

Одночасно зі спеціалізацією світової дипломатії підвищується значення іншого ключового аспекту кадрової політики – підготовки компетентних дипломатів-генералістів. За останні роки багатосторонньої дипломатії, в рамках якої потреба в