Та основним матеріалом для даної дипломної роботи стали журнальні та газетні публікації. Насамперед, це статті в суспільно-політичному журналі “Політика і час”, заснованому МЗС України та Науковому віснику Дипломатичної академії України. Щоразу тут публікуються статті, присвячені зовнішній політиці України, зокрема і її двостороннім, багатостороннім відносинам, діяльності в міжнародних організаціях.

Так, декілька статей було написано міністром закордонних справ України Б.І.Тарасюком, серед них “НАТО – це широка гама співробітництва в питаннях колективної оборони, екології, науки”, в якій мова йде про перспективи співпраці України з цією організацією, розповідається про інтереси НАТО не тільки у військовій, а й в інших сферах суспільно-політичного життя її країн-учасниць і потенціальних членів [34]; перспективам розвитку українських багатосторонніх відносин присвячена публікація в газеті “Урядовий кур’єр” – “Авторитет України у світі міцніє” [33] та інші.

Велику увагу привертають статті, написані людьми, які безпосередньо беруть участь в діяльності дипломатичної служби України – кадрові дипломати, історики-міжнародники. Ряд публікацій присвячені роботі, проблемам і перспективам розвитку як зовнішньополітичного відомства в цілому, так і окремим його підрозділам.

В статті Б.І. Гуменюка, Б.В. Блажея “У процесі становлення...” наводиться порівняльний аналіз структури дипломатичної служби України та іноземних держав в середині 90-х років. Як приклад подається структура відомств закордонних справ Франції і Швейцарії, крім того звертається увага на правову основу їхньої діяльності. Автори зауважують, що в Україні вже створено доволі розвинену нормативно-правову базу для ефективного здійснення зовнішньої політики, роблять наголос на тому, щоб якнайшвидше упорядкувати дипломатичну службу, розширити поле діяльності окремих її підрозділів [9].

Публікації О.Г. Бабенка “Консульська служба України: підсумки першого десятиріччя” [ ], С. Германа “Посада з сотнею обов’язків” [16], О.Олійника “Наші інтереси за кордоном хто їх захищає?” [30], В. Коваля “Завдання державного значення” розповідають про діяльність консульського управління – найбільшого підрозділу дипломатичної служби України, яке в першу чергу покликане забезпечувати захист прав та інтересів наших громадян та юридичних осіб за кордоном.

Зокрема, С. Герман консул Генерального консульства України в м. Гданську у своїй статті розповідає про специфіку роботи консульського управління. Зазначає, що крім опіки щодо юридичних осіб та наших громадян

консульські установи сприяють розвиткові дружніх відносин України з іншими державами, тобто займаються справами, які стосують двосторонніх зв’язків. Тому, на його думку, людей відданих професії і своїй державі слід відбирати вже зі студентської лави, де було б видно головні риси характеру фахівця, який працюватиме в консульських представництвах. Автор переконаний, що консульський працівник крім професійних знань, мусить мати глибоку внутрішню інтелігенцію, вміти співпереживати з людиною [16, с. 64]. В цьому контексті О. Олійник вважає, що робота консула з мінімізації негативних наслідків тієї чи іншої конфліктної ситуації, в яку потрапив співвітчизник, може принести набагато більше, ніж десяток пропагандистських статей. А враховуючи те, що на нинішньому етапі розбудови суверенної України за кордон виїздить мільйони наших людей, консульська опіка має стати дійовим інструментом внутрішньої політики [30].

В 1996 році у номерах “Політики і час” було опубліковано ряд розповідей начальників управління МЗС України про здійснення за 5 років існування незалежної Української держави та перспективи розвитку її зовнішньополітичної служби. Це, зокрема, статті С. Філіпенка “Державний протокол – інструмент впливовий” [ ] , О. Божка “Цей авторитет є нашим здобутком” [ ], А. Пономаренка “В контексті сучасних реалій” та ряд інших. В них робиться підсумок перших років роботи, аналізуються успіхи та невдачі, подається стратегія для майбутньої діяльності.

Проблеми кадрового забезпечення зовнішньополітичного відомства України на сучасному етапі присвячена статті Є. Свинарчука “Кадри української дипломатії: доробок і потенціал” [ ], Б. Гуменюка “Дипломатична академія відчиняє двері” [ ], Л. Тупчієнка “Наука і мистецтво дипломатії” [ ], Л. Іванової “Підготовку дипломата можна порівняти з огранюванням алмазу” [22] та інші.

Так Є. Свинарчук проблему кадрового забезпечення вважає найгострішою серед тих, що довелося вирішувати дипломатичній службі на початку 90-х років. Він називає основні джерела поповнення кадрів, при цьому зауважуючи, що випускники Інституту міжнародних відносин при КДУ не стали істотним поповненням кадрів МЗС, оскільки багатьох не влаштував низький рівень оплати молодих фахівців. Натомість Тунчієнко кількома роками пізніше відзначає, що ситуація в цій сфері поступово змінюється, оскільки поряд з Інститутом міжнародних відносин фахівців з міжнародного права, міжнародних економічних відносин та міжнародних відносин готують в Одеському, Львівському, Харківському університетах, майже в 10-ти недержавних вищих навчальних закладах, створено Академію зовнішньої торгівлі.

Відкриттю Дипломатичної академії при МЗС України присвячена стаття Б. Гуменюка. Головним завданням закладу автор називає підвищення кваліфікації насамперед фахівців, котрі вже працюють в системі МЗС, як у центральному апараті, так в закордонних представництвах. Разом з тим автор зауважує, що це не закритий суто відомчий навчальний заклад, оскільки він має на меті підготовку фахівців міжнародників вищої категорії взагалі для державних потреб [ , с. 41].

Питання забезпечення позитивного іміджу України висвітлюється на сторінках періодики Л. Губерським “На чому ґрунтується міжнародний авторитет?” [ ], Ю.М. Кочубеєм “Імідж дипломата – імідж країни” [ ], Л. Байдаком, В.