Дії української дипломатії у справі налагодження добросусідських відносин з державами різних регіонів світу свідчила про орієнтацію України на широке коло партнерів на міжнародній арені.

Набутий Україною досвід у взаємних з державами світу спонукав Верховну Раду до прийняття 2 липня 1993 року документу “Основні напрямки зовнішньої політики України”, який визначив базові національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики.

Так, “Інтереси України у сфері міжнародніх відносин становлять три основні групи:

Стратегічні та геополітичні інтереси, які пов’язані з гарантуванням національної безпеки України та захистом її політичної незалежності.

Економічні інтереси, пов’язані з інтегруванням економіки України у світове господарство.

Регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов’язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку України“ [7,с.36].

Засади, на яких наша держава реалізує свою зовнішню політику грунтується на дотриманні загальновизнаних норм і принцепів міжнародного права, Статуту ООН, Гельсінського Заключного акту, Паризької хартії для нової Європи та інших документів.

Україна, зазначено в документі, здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма заінтересованими партнерами уникаючи при цьому залежності як від окремих держав, так і від певних державних об’єднань. Вона розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принцепів добровільності, взаємоповаги, невтручання у внутрішні справи інших держав [7,с.38].

Базуючись на визначальних національних інтересах та принципах Україна здійснює свою зовнішню політику на таких головних напрямках:

- розвиток двосторонніх міждержавних відносин;

розширення участі в європейському регіональному співробітництві;

діяльність в ООН та інших міжнародних організаціях.

Кожен з цих напрямків має комлекс пріорітетів, які зумовлюються державними інтересами. Зокрема, пріорітетом у сфері двосторонніх відносин є активний розвиток політичних, економічних, науково–технічних, культурних та інших стосунків з прикордонними країнами; західними державами – членами ЄС та НАТО; географічно близькими країнами; країнами Азії, Азіатсько-Тихоокеансько регіону, Африки та Латинської Америки. Ці пріорітети не є абсолютними, вони не виключають встановлення та підтримання стосунків з іншими державами у випадку, коли цього вимагають національні інтереси України відповідно до принцепів економічної доцільності та політичного прагматизму [29,с.663].

У відповідності до пріорітетних функцій зовнішньої політики, Україна виступає за створення всеохопної міжнародної системи універсальної та загальноєвропейської безпеки, і вважає участь у ній базовим компонентом своєї національної безпеки.

Особливого значення в сучасних умовах набирає така функція зовнішньої політики, як забезпечення умов, необхідних для нормального функціонування національної економіки. Ефективність зовнішньоекономічної діяльності має вимірюватися не лише політичними девідендами, а й економічною віддачею. Україна виходить з того, що повномасштабні торговельні, виробничі й фінансові відносини з іншими країнами та активне співробітництво з міжнародними організаціями є важливим фактором внутрішнього економічного розвитку, прискорення науково-технічного прогресу, розвитку культури та освіти [27,с.293].

Слід відзначити, що важливим чинником зовнішньої політики України є забезпечення й задоволення національно – культурних, духовних, мовних та інших потреб і запитів етнічних українців, які проживають за кордонами України, зокрема в державах, що утворилися на геополітичному просторі колишнього СРСР. Україна сприяє широкому розвитку гуманітарних та інших контактів зарубіжних українців і вихідців з України з історичною Батьківщиною [ 29,с.664].

Зважаючи на глобальні зміни та процеси, говориться в документі, які супроводжують світовий розвиток, динамізацію сучасної системи міжнародніх відносин, щораз більшого значення набуває інформаційна функція зовнішньої політики. За таких обставин мова йде про створення ефективної системи інформаційного захисту національних інтересів держави, що передбачає проведення активної інформаційно-аналітичної роботи, формування прихильного ставлення до України в парламентських, урядових і неурядових колах, забезпечення надійного, науково обгрунтованого прогнозування ймовірного розвитку подій та перспективних напрямків міжнародної діяльності [7,с.40].

В “Основних напрямках зовнішньої політики України” значну увагу приділено власне механізму здійснення зовнішньої політики: держава повинна мати механізм правового, фінансового, матеріального та кадрового забезпечення, розгалуженої інфраструктури зарубіжних органів зовнішніх зносин.

Принципові підходи до реалізації зовнішньополітичної діяльності України, сформовані у даному документі, походять випробування в реальних умовах міжнародних відносин.Зупинимося на критичному аналізі деяких з них:

співробітництво з усіма зацікавленими партнерами, уникнення залежності від окремих держав чи групи держав. Можна констатувати, що, нажаль, Україна досить часто опинялася в залежності від рішень насамперед провідної трійки стратегічних союзників – Росії, США, Європейського Союзу;

розбудова своїх двосторонніх та багатосторонніх відносин з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, не втручання у внутрішні справи. Цих норм міжнародного права Україні важко було дотримуватися насамперед у відносинах з Міжнародним валютним фондом;

відсутність територіальних претензій до сусідніх держав та невизнання територіальних претензій до себе. Підкреслимо, що важливим здобутком 13-ти років незалежності України стало врегулювання прикордрнних питань з сусідніми державами. Водночас ще потребує доопрацювання процес демаркації кордону, наприклад з Росією;

неухильне дотримання міжнародних стандартів прав людини, забезпечання прав національних меншинств на своїй території та вжиття належних заходів щодо збереження самобутності зарубіжних українців згідно з нормами міжнародного права. Треба визнати, що Україна, на щастя, уникла проблем з національними меншинами, водночас Рада Європи має претензії до дотримання прав людини;

пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права та сумлінне виконання всіх своїх міжнародних зобов’язань. Зазначемо, що Україна послідовно виконала свої зобов’язання у сфері роззброєння та контролю над озброєннями, але існують проблеми з дотриманням зобов’язань перед Радою Європи, які негативно впливають на імідж держави, та ще не вирішені питання з вступом до Всесвітньої торговельної організації, що не найкращим чином позначається на національній економіці;

відсутність збройних сил інших держав на українській території