використання збройних сил тільки у разі агресії чи інших збройних зазіхань на українську територію, цілісність та недоторканість державних кордонів або при виконанні своїх міжнародних зобов’язань. На щастя, Україна використовує свої війська тільки в рамках мандатів міжнародних миротворчих операцій, що позитивно впливає на її імідж [ ,с.53-54 ].

З другої половини 1994 року, після обрання президентом України Л.Д.Кучми, сформування нового уряду республіки, було вжито заходів до активізації зовнішньої політики.Також цьому посприяло прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України. В ст.18 Основного Закону держави зазначалось, що “зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права” [ 4,с.7].

Згідно з Конституцією Президент України як глава держави отримав досить широкі вповноваження в галузі здійснення зовнішньої політики. В ст.106 було записано, що Перзидент України “звертається з посланням до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України” (п.2); “представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України” (п.3); “приймає рішення про визнання іноземних держав” (п.4); “призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав” (п.5); “вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Зброєних Сил України у разі збройної агресії проти України” (п.19); “присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини” (п.24) [7,с.37-39].

З самого початку зовнішньополітична лінія Адміністрації нового президента була двовекторною. Російський або західний вектор інколи виходив на перший план, але в межах більш тривалого періоду завжди врівноважувався. Двовекторність мало кого з політиків цілком влаштовувала. Політологи теж наголошували на тому, що Україна має визначитись. Мовляв, рухатися за протилежними векторами означає стояти на місці. Вони не врахували, однак, що Росія і Захід не були розташовані у протилежних напрямках. Російські політики також орієнтувались на Захід [48,с.370].

Двовекторність зовнішньої політики Л.Кучми мала основною метою забезпечення політичної незалежності України в умовах її економічної, передусім енергетичної, залежності від Росії. Щоб виграти час для реструктуризації господарства, Україна мала дістати доступ до фінансових ресурсів США і контрольованих ними міжнародних економічних організацій.

Оптимальний вибір зовнішньої політики України у напрямках “Схід-Захід” мав особливе значення і з огляду на внутрішній стан українського суспільства. Та обставина, що впродовж століть територія України була поділена між кількома державами, привела до формування у населення разних її частин своєрідних рис менталітету, традицій і зовнішньополітичних орієнтацій. І якщо населення Східної і Південної України більше тяжіло до тісних контактів з Росією, то Західної України – до зв’язків з країнами Центральної і Західної Європи. Реалізовувати і гармонійно поєднувати ці відмінні орієнтації можна було лише проводячи активно політику як у східному, так і в західному напрямку [ ,с.714 ].

Л.Д.Кучма домігся приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року. Такий закон Верховна Рада прийняла 16 листопада 1994 року за умови надання гарантій безпеки з боку ядерних держав. 5 грудня цього самого року в Будапешті президенти Росії, США та прим’єр-міністр Великобританії надали Україні гарантії безпеки. Вони зобов’язалися поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від економічного тиску. Окремі документи одночасно були підписані главами Китаю і Франції [44,с.543].

Відмова від ядерної зброї і визначення статусу України як неядерної держави змінили відносини із США. Під час візиту 20-24 листопада до Сполучених Штатів Америки Л.Д.Кучма підписав “Хартію українсько-американського партнерства, дружби і співробітництва”. Були укладені угоди про надання американської допомоги Україні у здійсенні економічних реформ. Кредити надані Україні урядами США, ФРН, Італії, інших країн, а також міжнародними організаціями – Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку – допомогли поліпшити платіжний баланс [40,с.137].

Також в другій половині 1994 – на початку 1995 років президент Л.Д.Кучма відвідав з візитом Канаду, Туркменію і Польщу, Казахстан та Грузію. Зустрічався з керівниками Албанії, Білорусії, Литви, Молдови та інших держав. Столицю України з важливими візитами відвідали президенти Китаю, Узбекистану, Туркменістану, високі представники Чехії, Словаччини, Польщі, Прибалтійських країн та інших держав Західної Європи. Все це свідчило про політичне зростання активності та динамізму української зовнішньої політики.

Її характерною рисою став прагматизм в ім’я своїх національних інтересів. Саме він продиктував необхідність активізацій зв’язків з Росією, іншими країнами СНД, насамперед, в економічній галузі. Візит президента Л.Д.Кучми до Туркменістану був присвячений питанням постачання України газом поза межами Росії. Характеризуючи підсумки зустрічі в Ашгабаді, Л.Д.Кучма заявив: “Після візиту до Туркменістану ми маємо надійного і стабільного партнера у вирішенні проблем забезпечення України енергоносіями“ [29,с.692].

Активніше стало розвиватися співробітництво України з європейськими структурами, зокрема по лінії НАТО в рамках програми “Партнерство заради миру“, започаткованої в січні 1994 року, Україна, як велика європейська держава, бере активну участь у процесах кооперації у сфері безпеки в Європі і зацікавлена в якнайширшому розвиткові відносин з цією організацією, що має