Відносини між Україною і НАТО були формалізовані Хартією про особливе партнерство. Вона була підписана 9 липня 1997 року у Мадріді Президентом України Л.Д.Кучмою, Генеральним секретарем НАТО Х.Саланою та шістнадцятьма лідерами держав-членів НАТО. В Хартії закладені практичні можливості для такої підтримки. Планується створити кризовий консультативний механізм для проведення спільних консультацій у випадку, коли Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці. Серед механізмів співпраці важливою є формалізація періоду зустрічей у формі “16+1” на рівні Північно-Атлантичної ради не менше як двічі на рік у якості Комісії Україна – НАТО [34, с.8].

У 1997 році було створено місію України при НАТО. Україна стала однією з перших держав, не членів НАТО, яка заснувала свою місію при цій Організації.

Сьогодні НАТО – це широка гама різних напрямів співробітництва. Це не лише організація колективної оборони, а організація, яка займається питаннями екології, стосунків між цивільними і військовими, особливо на етапі реформування зброєних сил, питаннями науки. У 1997 році тридцять три науковці України одержали грант від НАТО, двісті сорок два українських спеціалістів взяли участь у різних практикумах і дослідницьких проектах, що фінансувалися НАТО [34,с.10].

З 1998 року в Брюселі існують фактично вже три дипломатичні установи нашої держави – посольство України в країнах Бенілюкс, представництво України при Європейському союзі, а також місія України при НАТО. Усі три колективи дружно працюють над тим, щоб забезпечити інтереси нашої держави у широкій гамі питань – і в економічній, і в військово–політичній, і гуманітарній тощо [43,с.295].

Важливим напрямом зовнішньополітичної діяльності був вступ України до Ради Європи (РЄ), який відбувся 9 листопада 1995 року. Прийом України до цієї організації свідчив про визнання з боку європейської спільноти прогресивних політичних та економічних реформ, здійснених державою за порівняно короткий строк. З набуттям Україною членства у Раді Європи у органів влади держави з’явився новий напрямок діяльності, пов’язаний з приведенням чинного законодавства України відповідно до норм та стандартів Ради Європи, зокрема, положень Європейської конвенції з прав людини. З метою забезпечення підготовки пропозицій щодо запровадження в законодавство України норм і стандартів Ради Європи 11 березня 1996 року розпорядженням Президента України було створено Державну міжвідомчу комісію з пимань впровадження в законодавство України норм і стандартів Ради Європи. Зі свого боку РЄ розробила низку заходів, які рекомендовано здійснити органами державної влади в Україні для реформування її чинного законодавства при цьому РЄ вирішила надати всебічну експертну допомогу [28, с.136].

9 листопада 1995 року Генеральний секретар РЄ Д.Таршис та член Європейської комісії Х.Ван дер Брук підписали “Спільну програму Комісії Європейського співтовариства та Ради Європи щодо реформування правової системи місцевого самоврядування та удосконалення системи правозастосування в Україні“.

Після вступу до Ради Європи Україна отримала можливість розширити свою участь у заходах під егідою організації. Значно активізувалась участь представників України в роботі комітетів РЄ. Так, починаючи з 1996 року представники різних міністерств та відомств брали участь у засіданнях таких комітетів: з питань міграції, з питань соціальної політики, з питань переливання крові та імуногематології, з питань рівноправ’я жінок і чоловіків та інших. Україна за 1996 – 1997 роки приєдналася до кільканадцятьох Генеральних угод РЄ, підписала низку важливих протоколів Європейської конвенції з прав людини, а також інших Європейських конвенцій, які ратифікувала Верховна Рада України [45, с.478].

На запрошення Голови парламентської асамблеї Ради Європи Л.Фішера Президент України Л.Д.Кучма з 22 по 23 квітня 1996 року перебував у місті Страсбурзі з офіційним візитом. Під час візиту глава нашої держави виступив на сесії Парламентської асамблеї Ради Європи, провів зустрічі з керівниками Організації. У відповідь Генеральний секретар РЄ Д.Таршис відвідав з офіційним візитом Україну під час святкування п’ятої річниці її незалежності.

На сесії Парламентської асамблеї РЄ, яка проходила 23–27 вересня 1996 року, на посаду судді Європейського суду з прав людини від України було обрано В.Буткевича [43,с.297].

Отже, повне членство України в РЄ дало ї й можливість брати активну участь у виробленні спільної політики Європейських країн щодо вирішення проблем, які виникають під час розвитку суспільства, сприяти створенню загальноєвропейської правової та культурної єдності.

Співробітництво України з сусідніми країнами з червня 1996 року почало здійснюватися й через Центральноєвропейську Ініціативу (ЦЄІ) – регіональну організацію, яка зосереджує свою діяльність на питаннях розвитку регіонального співробітництва в енергетиці, транспорті, захисті довкілля, сільському господарстві, підприємництві, цивільній обороні, інформатиці, науці й технологіях, телекомунікаціях, статистиці, туризмі. Важливого значення в роботі ЦЄІ надається забезпеченню прав національних меншин, культурному співробітництву [40, с.165].

До цієї організації входять Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцоговина, Італія, Македонія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія. Держави Центральноїєвропейської Ініціативи проводять регулярні зустрічі на рівні глав урядів, міністрів закордонних справ, Комітету національних координаторів ЦЄІ. Шоста не- формальна зусріч президентів Центральної Європи відбулася в травні 1999 року у Львові [45,с.660].

За часів існування Радянського Союзу організація Об’єднаних Націй була чи неєдиним міжнародним форумом, з трибуни якого світ отримував інформацію про Україну. І не зважаючи на те, що Україна стояла біля витоків створення ООН, по-справжньому самостійну політику вона почала вести лише зі здобуттям своєї незалежності. Саме 1996 року розпочався якісно новий етап діяльності України в Організації. З цього часу делегації України почали брати участь в роботі сесії Генеральної асамблеї ООН, інших