Головною подією в житті ООН за останні роки стало проведення в жовтні 1995 року спеціального урочистого засідання Генеральної асамблеї ООН на вищому рівні з нагоди п’ятдесятої річниці Організації. Небаченим був рівень представництва держав-членів (брало участь сто п’ятдесят голів держав і урядів країн-членів Організації, включаючи монархів, папу Іоанна Павла II тощо) [17, с.70].

Широкий позитивний резонанс в оонівських колах зустрів відкритий, орієнтований на перспективу характер виступу Президента України Л.Кучми. У своїй програмі він висунув ряд ініціатив, які були спрямовані на те, щоб ще раз привернути увагу світового співтовариства до низки питань глобального характеру, розв’язання яких можливе тільки за умови узгоджених дій усієї світової спільноти.

Президент України запропонував встановити особливий статус з міжнародними гарантіями безпеки, консолідованою фінансовою і технічною допомогою, моральними стимулами для країн, що відмовляються від ядерної зброї, через реалізацію нової програми ООН – світ ХХI століття без ядерної зброї. Практичним кроком на шляху до втілення цієї ідеї могло б стати створення зони, вільної від ядерної зброї в Центральній та Східній Європі [29,с.680].

Потрібно відзначити, що підписання Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією стало можливим тільки у 1997 році. Вирішальну роль у цьому відіграли дві обставини. По-перше, українська сторона пішла на зустріч російській у справі розв’язання проблеми Чорноморського флоту. Флот і обслуговуюча його берегова інфраструктура були поділені порівно, після чого Росія викупила непотрібні Україні кораблі і берегові споруди. Чорноморський флот Російської Федерації одержав право базування в Севастополі на період до 2017 року.

По-друге, усі російські державні діячі незалежно від політичної орієнтації зрозуміли, нарешті, що Україну треба раз і назавжди визнати як окрему від Росії державу. Висування територіальних претензій або демонстративне ігнорування кордонів між двома державами могло мати тільки один результат: цілковиту переорієнтацію України на Захід [28,с.129]. Пріоритет Європи у зовнішніх орієнтаціях України остаточно визначився у травні 2002 року. Сталося це через якісну зміну геополітичного становища України внаслідок встановлення нових відносин між США і Росією.

Отже, за роки незалежності зовнішня політика України набула необхідного деталізму і почала успішно виконувати завдання із забезпечення стабільності міжнародного становища держави та її демократичного розвитку. Україна стала важливим чинником системи міжнародних відносин і надійним партнером у світовій співдружності незалежних держав.

Розділ 3. Структура дипломатичної служби України та методи її роботи

Дипломатична служба будь-якої держави світу перш за все призначена забезпечувати практичну реалізацію зовнішньої політики держави, представляти і захищати її інтереси у сфері міжнародних відносин, а також її юридичних осіб та громадян за межами країни.

Саме тому після прийняття Акта про незалежність України 24 серпня 1991 року перед Міністерством закордонних справ України постали нові відповідальні завдання, які вимагали нових професійних підходів, реформування структури МЗС, створенням відповідної законодавчої бази.

Дипломатична служба на початковому етапі свого формування зіткнулася з рядом проблем, серед них:

1) проблема фінансування;

2) проблема обмеженої кількості підготовленого персоналу;

3) проблема взаємодії між закордонними установами та міністерством;

4) проблема структури;

5) проблема контролю [42,с.164].

Все це, разом узяте, зумовила масштабну структурну реформу, спрямовану на оптимізацію роботи зовнішньополітичного відомства України. На Міністерство закордонних справ були покладені функції реалізації завдань у сфері зовнішньої політики, основні напрямки якої були на той час визначені Декларацією про державний суверенітет України.

Ефективне функціонування системи МЗС України вбачалося можливим насамперед за умови забезпечення інтенсивного розгортання мережі підпорядкованих йому закордонних дипламатичних установ. В цьому контексті оперативно здійснювалася робота щодо створення дійових внутрішньодержавних правових основ. В 1992 році було затверджено “Положення про дипломатичне представництво України за кордоном”. В ньому були розроблені головні критерії, за якими визначалася доцільність відкриття закордонних дипломатичних установ України. Визначальними були такі обставини:

тереторіальна наближеність країн до України (країни – сусіди);

ступінь впливу країни на міжнародній арені;

наявність у країні потужної української діаспори;

країни – центри багатосторонньої дипломатичної діяльності;

країни, що утворилися на території колишнього СРСР [1,с.75].

Але перші посольства України, як правило, розгортались у країнах, де вже існували “острови багатосторонньої дипломатії” – предстаництва УРСР при міжнародних організаціях: були люди на місці, їх службові приміщення (навіть у колишніх союзних, а потім російських будинках), автомашини, житло та інше. Так було у Сполучених Штатах Америки, Швейцарії, Франції, Австрії. В окремих випадках брак коштів вдавалось подолати за допомогою української діаспори. Остання була вищою у США та Канаді, що і позначилось на перших кроках посольств. Цінна допомога була надана у Великобританії, Франції, Аргентині [10,с.17].

Відкриття посольств почалось у 1992 році. Два фактори вимушували прискорити цей процес попри фінансові труднощі. Перший – розумінням, що існують двосторонні проблеми, які чекають вирішення в інтересах нової незалежної держави. Другий – почуття необхідності таким чином підтвердити справжню (на відміну від попередньої, формальної) державність України, а також адекватно реагувати на швидке визнання України з боку інших держав. В цей час були відкриті посольства в Італії, Німеччині, в таких стратегічно важливих для України державах, як Польща, Росія, а також в Австрії, Бельгії, Білорусії, Греції, Грузії, Ізраїлі, Ірані, Румунії, Угорщині, Фінляндії, Чехії. Було засновано три генеральні консульства України в Нью-Йорку,Чикаго та Мюнхені [10, с.17].

1993 року було відкрито ще п’ятнадцять закордонних предстаництв: посольства України в Аргентині, Болгарії, Гвінеї, Естонії, Єгипті, Індії, Китаї, Литві, Молдові, Об’єднаних Арабських Еміратах, Словаччині,Узбекистані, Франції, Швейцарії та генеральне консульство в Торонто. У