Відчутні зміни відбуваються в літературі. Письменники звільняються від догматів комуністичної ідеології. Відбувається переоцінка суспільних ідеалів, історичних позицій. На перше місце виходить публіцистика, яка висвітлює політичні процеси і зміни, що відбуваються в суспільстві. Високим громадянським пафосом відзначається творчість О.Гончара (нині покійного), І.Драча, Д.Павличка, П.Мовчана, І.Дзюби, Ю.Щербака, П.Осадчука та ін. Вагомий внесок у відтворення забутих імен роблять друковані органи спілки письменників України: газета Літературна Україна, часописи – “Вітчизна”, “Дзвін”, “Київ”, “Березіль”, “Дніпро”, “Всесвіт”, “Український історичний журнал”, тижневик “Україна”, щоквартальник “Пам’ятки України”.

Завдяки цим виданням повернулися в Україну раніше заборонені імена письменників та їх твори, твори мистецтва, творчість митців діаспори, історичні дослідження. Були опубліковані твори Б.Лепкого, Г.Чупринки, М.Зерова, М.Куліша, В.Винниченка, М.Драй-Хмари, Сверстюка, В.Симоненка, В.Стуса, І.Світличного тощо. Тижневик “Україна” почав друкувати мистецтвознавчі розвідки про твори М.Бойчука та його школи, висвітлювати творчість таких художників як Н.Онацький, О.Заливаха, І.Марчук, Ф.Гуменюк, які замовчувалися за часів застою.

Журнал “Пам’ятники України” запровадив рубрику, в якій публікувалися матеріали про незаслужено забутих українських краєзнавців, праці істориків М.Брайчевського, Я.Дашкевича, Я.Ісаєвича, Ф.Шевченка. була опублікована тритомна праця Д.Яворницького “Історія запорозьких козаків”. Для українського народу відкрилися твори української діаспори Є.Маланюка, Т.Осьмачки, І.Багряного, а також поетів, які загинули у боротьбі з фашизмом – О.Теліги та О.Ольжича (Кандиби). Побачили світ твори видатного українського історика М.Грушевського, його багатотомна “Історія України-Руси”.

Без цензури і інших обмежень вийшли твори українських письменників: поезія Л.Костенко, “Чорнобильська мадонна” І.Драча, документальна повість “Чорнобиль” Ю.Щербака, публіцистика І.Дзюби тощо.

Театральне мистецтво України представлене цілим рядом талановитих творчих колективів, як у м. Києві, так і у великих містах Заходу, Сходу та Півдня України, а також низкою обласних театрів. Але у зв’язку з низькою заробітною платою, соціальною незахищеністю, побутовою невлаштованістю небувало впав престиж акторської професії. Хоча навіть в таких скрутних умовах театральні колективи під керівництвом талановитих режисерів здійснили низку постановок, які увійдуть до скарбниці театрального мистецтва. Такі режисери-новатори як Р.Віктюк, І.Борис, С.Данченко, С.Мойсєєв, знані не лише в України, а далеко за її межами.

Відбуваються зміни в театрах оперети і балету. Починаючи з 1991р. на базі Львівського державного театру оперети і балету ім. І.Франка проводяться раз на три роки міжнародні конкурси співаків імені Соломії Крушельницької. В конкурсі беруть участь провідні співаки не лише України, а й багатьох зарубіжних країн. Балетний колектив Національної оперети України останнім часом здійснив постановку балету “Вікінги” видатного сучасного українського композитора Є.Станковича і “Жар-птиця” класика музичної культури ХХст. І.Стравінського, українця за походженням.

Завдяки творчим колективам, обдарованим особистостям Україна поступово входить у світовий культурний простір. Починаючи з 1990р., у Києві проводиться міжнародний музичний фестиваль “Київ-музик-фест”. Уже на перший фестиваль до Києва прибули гості з США, Канади, Нідерландів, Франції, Німеччини та інших країн. Нині цей фестиваль знають у всьому світі, він став престижним. Завдяки творчим контактам фестивалю, українська капела “Думка” відвідала Францію. У Парижі з успіхом виступав оркестр Держтелерадіомовної компанії України під керуванням В.Сіренка. У рамках фестивалю плідно працював композитор І.Карабиць. Його контату на вірші М.Руденка виконували в одному з найпрестижніших концертних залів Карнегі-Хол. У концерті брали участь відомі виконавці з Метрополітен-опера, із Сіті-опера, а також три хорових колективи з Вашингтона та Філадельфії. Важко перерахувати всі успішні виступи мистецьких колективів, солістів у багатьох державах Європи і Америки. За радянські часи більшість українських музичних колективів та виконавців не виїздили за кордон (в основному в розвинуті капіталістичні країни). Нині українські митці за певних умов бажані гості на всіх континентах, де вони демонструють свою майстерність і вчаться корисному.

Значну роль у піднесенні культури народу, у зміцненні взаємозв’язків належить такому компоненту культури, як естрада. Як зазначають фахівці, на початку 90-х років українська естрада залишалась на своїх міцних позиціях. Незмінним залишались такі відмітні риси українські пісні, як музична традиційність, грамотність текстів, національна особливість. У цьому жанрі мали місце консервативні сили. Але почали з’являтися автори і виконавці, які модернізувались, свідомо переорієнтувавшись з радянського на українське мистецтво. Це Ю.Рибчинський, П.Зібров, Т.Петриненко. Зразки нової національної музики, що впроваджує традиції В.Івасюка, демонструє ансамбль “Червона рута”. Національну музику успішно поширюють ансамблі “Гуцули”, “Чорні черешні”, “Брати блюзу”, “Океан Ельзи” та ін.

Українську музику, пісню, танець пропагують у світі академічний хор ім. Г.Верьовки під керівництвом академіка А.Авдієвського, ансамбль танцю ім. Вірського, етнографічний хор “Гомін” під керівництвом лауреата премії ім. Т.Шевченка Л.Яценка та ін.

Загальна криза в державі позначилась на кіномистецтві. Спустіли кіннотеатри, малі зали кінотеатрів віддані комерційним структурам. Держава фактично не фінансує кіномистецтво. У 1994р. на кошти держбюджету було завершено лише дев’ять українських кінофільмів. Не краще становище і нині. В Україні немає свого фільмофонду і державного кіномузею, майже зовсім зникла кінопреса. Перестали виходити журнали “новини кіноекрану”, “Вавилон”.

Разом з тим є приклади поступового відродження кіномистецтва в Україні. На екранах з’явилися фільми талановитих режисерів О.Бійми “Казка”, “За ніччю день іде”, В.Артеменка “Ой, на горі калина”, “Солдатські вдови”, “З матір’ю на самоті”. Знято ряд короткометражних картин режисерів-початківців О.Чорного, В.Домбровського, Н.Андрійченка та ін

В Україну почала повертатись творчість розсіяних по всьому світу українців, яких комуністична система не допускала на Батьківщину.

Але відродити духовний світ українського народу як нації, показати всьому світові світогляд українців, звичаї, традиції, уявлення про добро і зло за порівняно короткий термін