Інститути громадянського суспільства створюють принципово нові правові, економічні, політичні й культурні реалії, що поступово змінюють суспільні інститути та органи державної влади. Казахстану для того, аби стати конкурентоспроможним в сучасних умовах, необхідно стимулювати ініціативу й творчий потенціал громадян, вибудувати конструктивний діалог і рівноправне партнерство інститутів громадянського суспільства і державної влади на республіканському, регіональному та місцевому рівнях і в міру економічного, політичного та культурного розвитку підвищувати функціональні можливості та ефективність цих інститутів.

Сучасна ситуація у сфері правового регулювання діяльності політичних партій, громадських організацій, у тому числі й правозахисних, не сприяє активному залученню громадян до правозахисної діяльності. Необхідним є створення на законодавчому рівні умов і механізмів для проведення досліджень з питань демократичних цінностей і прав людини та їх пропаганди, а також реальної участі НПО в процесі підготовки та обговорення найважливіших питань державної політики, залучення вітчизняного бізнесу до участі й підтримки „третього сектора” тощо.

В останні роки політика держави щодо політичних партій, громадських об’єднань і неурядових організацій зазнала певних коректив. Влада, усвідомлюючи, що формування громадянського суспільства та громадянського сектора є об’єктивною реальністю, що НПО відіграють значну роль у правозахисній діяльності й соціальній стабілізації суспільства, стала більше уваги приділяти взаємодії з „третім сектором”. Ефективність державно-політичного управління багато в чому залежить від здатності функціонувати у форматі суспільної політики, що дозволяє одержувати досить об’єктивну й повну інформацію про ступінь впливу на суспільно-політичні процеси, про реальний стан суспільства, у тому числі й щодо дотримання прав і свобод людини. Проблеми, що окреслилися у взаємодії інститутів громадянського суспільства і органів державної влади, певний конструктивізм останньої диктують необхідність інституціоналізації нових правил і принципів взаємовідносин.

Отже, державна політика у сфері прав і свобод людини на нинішньому етапі має спрямовуватися, по-перше, на вироблення і прийняття адекватних міжнародним стандартам нормативно-правових актів, що сприятиме демократизації політико-правової сфери й реалізації громадянських і політичних прав і свобод; по-друге, на створення політичних, соціально-економічних і культурних передумов реалізації всієї сукупності конституційних прав і свобод людини (як політичних, так і соціально-економічних); по-третє, на створення ефективної національної правозахисної системи.

Демократизація казахстанського суспільства й утвердження прав і свобод людини пов’язані з посиленням відповідальності держави в забезпеченні цих прав і свобод, моніторингом якості державних правозахисних послуг. Короткострокові й довгострокові політичні й соціальні наслідки політичних рішень, що нині ухвалюються, повинні аналізуватися з огляду на реалізацію прав людини. Утвердження у свідомості громадян принципів ліберальної свободи, підвищення їх громадянської активності здатні перебороти об’єктивні і суб’єктивні причини, що стоять на заваді реалізації прав і свобод людини. Ідеї прав і свобод людини можуть стати провідною соціокультурною тенденцією, якщо вони будуть представлені як цінності загальнолюдські, а також розглядатимуться крізь призму власної, перевіреної практикою системи національних цінностей. Тим самим Казахстан спроможеться зробити свій вклад в теорію і практику прав людини.

Республіка Казахстан, будучи основним носієм відповідальності перед народом і міжнародною спільнотою за забезпечення прав і свобод людини, за роки незалежності розробила державно-національну концепцію прав людини, спрямовану на поступову реалізацію громадянських, соціально-економічних і політичних прав та свобод (хоча Державну концепцію і програму розвитку прав людини і досі не прийнято). З 2000 року Казахстан розпочав якісно новий етап свого розвитку, який потребує політичної стабільності, громадянського миру, економічного зростання та соціальних змін. За визнанням світової спільноти, Казахстан за масштабами, темпами і якістю соціально-економічних перетворень лідирує серед країн СНД. Водночас чітко визначилася потреба демократизації політичної системи, що вимагає, по-перше, пошуку прийнятних для громадян способів управління, переходу від жорстких форм політичних технологій до гуманних; по-друге, підвищення життєздатності, стабільності й ефективності демократичних політичних інститутів. Особливо актуальною є проблема реального забезпечення свободи слова, об’єднань, участі громадян в управлінні державою (в тому числі й через інститут місцевого самоврядування) тощо. Динамізму демократичним процесам можуть надати розширення (паралельне) як соціально-економічних, так і громадянських та політичних прав і свобод. Перетворення в політичній та ідеологічній сфері мають пов’язуватися за термінами й темпами їх проведення з аналогічними заходами в соціально-економічній сфері. Адже всі групи прав (громадянські, політичні, соціальні, економічні, культурні) перебувають в тісній взаємозалежності. Казахстанському суспільству необхідно усвідомити, що смислом і рушійною силою суспільного прогресу є самореалізація людини шляхом розширення її прав і свобод. Всі структури й інститути суспільства і держави - лише інструменти, що забезпечують права і свободи людини.

Література:

1. Коновалов С. Соотношение выборного механизма и института общественного мнения // Саясат. – 2001. - №1. – С. 57 – 61.

2. Омбудсмен Байкадамов: „Результативность жалобщиков казахстанскому омбудсмену вполне соотносится с обычной международной практикой” // Панорама. - 2004. - 16 июля.

3. По принципу равных возможностей // Казахстанская правда. - 2004. - 27 апреля.

4. www.politik.org.ua