Реферат на тему:

Деякі аспекти встановлення урядового порядку денного

Системне реформування суспільного життя України, становлення демократичних інститутів держави вимагають розробки та реалізації великого обсягу ефективних політичних рішень. Глибокі трансформаційні процеси актуалізували необхідність наукового осмислення такого практичного аспекту сучасного політичного управління, як етап побудови порядку денного уряду в демократичних суспільствах – з метою запозичення, адаптації та органічного інкорпорування теоретичних надбань в українську політичну практику.

Необхідність здійснення наукових розвідок щодо особливостей встановлення урядового порядку денного як компонента політичного процесу зумовлена, зокрема, тим, що ці аспекти лише в останні роки почали знаходити адекватне висвітлення у вітчизняній політичній науці. Питання прийняття рішень, у тому числі й політичних, у західній політології стали одним з провідних напрямків досліджень. Широковідомі праці таких теоретиків цієї наукової проблеми, як Г. Саймон, Дж. Марч, Г. Лассуел, Д. Істон, А. Етціоні, Дж. Кінгдон, Л. Пал, Д. Стоун. Особливо продуктивно ця наукова проблема досліджувалась в рамках системної, функціональної та біхевіористської методологій. Водночас концептуальні межі кожного з цих методологічних напрямків зумовлюють фокусування уваги лише на певних сторонах процесу встановлення урядового порядку денного, тоді як останній, на нашу думку, носить синкретичний характер.

У цій статті автор здійснює спробу розглянути певні закономірності встановлення урядового порядку денного як багатокомпонентного, нелінійного політичного феномена, до осягнення якого слід, на нашу думку, підходити з міждисциплінарних позицій. Отже, мета статті полягає у з’ясуванні причин непотрапляння\потрапляння політичної проблеми до урядового порядку денного. Досягнення мети передбачає виконання таких завдань:

· виокремлення чинників, що зумовлюють непотрапляння\ потрапляння політичної проблеми до порядку деного уряду;

· з’ясування окремих закономірностей, притаманних процесові непотрапляння\потрапляння політичної проблеми до урядового порядку денного.

Існує думка, що державна політика – це набір цінностей, цілей та знарядь, пов’язаних із визначенням суспільних проблем, що потребують уваги. Отже, вже спосіб, у який проблеми визначено, навіть визнано, істотно впливає на подальше ставлення державної влади до цих проблем. Погоджуючися в цілому з думкою Л. Пала, що політична проблема ніколи не визначається раз і назавжди, слід все ж зауважити, що політичні гравці, діючи протягом кожної фази, прагнуть забезпечити проблемі помітне місце в порядку денному, а їхній погляд на неї увиразнюється під час вибору знарядь для втілення їх у життя [1, с.123].

Насмілимося зазначити, що сьогодні не існує єдиної формули, яка могла б вказати, коли ситуація чи умова може раптом сприйматися колективно як проблемна і тому має з’явитися в порядку денному. Це не тільки суб’єктивні процеси, побудовані на творчому використанні засобів переконування, але й залежні від багатьох впливів. Щодо цього Л. Пал метафорично зазначає: „Вікна можливості відчиняються і зачиняються непередбачувано: випадкові події можуть раптом розпалити громадське зацікавлення проблемою і послужити нагодою для її внесення в порядок денний уряду” [1, с. 180].

Отже, жодна суспільна проблема не визначається і не дає результатів без включення її до урядового порядку денного. На певний день він утворюється внаслідок злиття кількох перехресних процесів. Урядовий порядок денний не змінюється щодня – змінюються лише його головні пріоритети, тобто ті основні питання, яким надають увагу знакові суб’єкти політики, близькі до прем’єр-міністра та його кабінету. Це важлива особливість, бо діапазон цілей, які ставить перед собою будь-який уряд на будь-якому рівні в даний час, справді надзвичайно широкий. Його порядок денний настільки широкий, що охоплює всю сукупність пріоритетів, яких домагається кожен міністр кабінету. Однак питання, яким приділятиметься увага, змінюватимуться. Так, міністерська ініціатива щодо догляду за дітьми не сходитиме з порядку денного навіть якщо їй приділятиметься менше уваги на користь іншим подіям чи пріоритетам. А тому існує різниця між порядком денним, питаннями, яким приділяється увага, та їх пріоритетністю. Порядок денний відносно сталий, такими ж мають бути й пріоритети. Увага до різних пріоритетів змінюватиметься залежно від політичних та інших обставин.

Виникає закономірне запитання: які ж чинники впливають на встановлення урядового порядку денного в демократичних країнах? Л. Пал пропонує такий їх перелік: структурні тиски, інституційні процеси, непередбачувані події [1, c. 180]. Згідно із запропонованим підходом, кожна країна перебуває під впливом фундаментальних структурних умов, закорінених в її історії, політиці та економіці. Це не означає, що політичні проблеми автоматично потрапляють у державний порядок денний лише тому, що існує певний структурний тиск, яким не можна знехтувати. Їх тлумачення – суб’єктивний процес визначення проблеми. Наприклад, в Канаді існує кілька проблем (осей дискусій), що, здається, стали постійними чинниками порядку денного. Перший – етнічний поділ між франко- та англомовним населенням. Він закорінений у демографічному та політичному поділі і стає об’єктом уваги кожного національного уряду. Ще одна постійна особливість канадського порядку денного – економічні та політичні стосунки країни з США.

Інша група структурних тисків в демократичних суспільствах обумовлена самою природою капіталістичної системи. Приватна власність та вільний ринок робочої сили неминуче породжують класові антагонізми, особливо між промисловими робітниками і працедавцями. В короткотерміновій перспективі вимоги підвищити заробітну платню та поліпшити умови праці вступають у суперечність з капіталістичним імперативом – збільшенням прибутків. Однак, незважаючи на труднощі, уряди капіталістичних країн змушені давати собі раду з тиском, який породжують класові антагонізми й динаміка капіталізму. Будь-яка соціальна політика або програма, звісно, пов’язуються з конкретними обставинами, але основа моделі держави загального добробуту — це, без сумніву, реакція на примхи капіталістичної економіки. Наприклад, усі уряди мають вживати заходів