Реферат на тему:
Деякі аспекти захисту національних інтересів України
Українське суспільство переживає процес трансформації в особливому геополітичному просторі. Важливою частиною його є країни – члени СНД. Нині стосунки між ними все послідовніше будуються на принципах економічного прагматизму. По суті, ці принципи стали засадничою основою нової ідеології Співдружності. Саме на такій основі будує свої взаємини з членами СНД й Україна.
Аналізові геополітичних реалій України присвячують дослідження багато науковців. Зокрема – С. Василенко, А. Гальчинський, В. Кремень, В. Литвин, М. Михальченко, Ф. Рудич, В. Ткаченко [1]. Орієнтація України на європейську інтеграцію, партнерство з НАТО, вступ до СОТ аж ніяк не знижує значення тісної співпраці з країнами Співдружності Незалежних Держав, у першу чергу – з Російською Федерацією. Понад те, оптимізації економічних відносин з Росією належить одне з чільних місць у зовнішньоекономічній політиці нашої країни. Підписаний між Україною і РФ 31 травня 1997 року Договір про дружбу, співробітництво і партнерство базується на засадах стратегічного партнерства. Разом з двостороннім затвердженням Програми економічного співробітництва на 1998 – 2007 роки, цей документ становить базу політики взаємовідносин двох держав.
Визначальним фактором українсько-російських стосунків вважається географічна та історична близькість, спорідненість в етнічному, культурному, духовному відношеннях, спільні кордони. У наших країн схоже конституційне поле, багато в чому співпадають структури і форми управління, подібний і взаємопов’язаний економічний та інформаційний простір [2].
Суттєвий вплив на українсько-російські відносини справляє внутрішньополітична ситуація в самій Росії. Обрання В. Путіна Президентом Російської Федерації та формування нового складу Державної Думи ознаменувало перехід Росії до якісно нового етапу внутрішнього і геополітичного розвитку. Його особливість полягає в поєднанні елементів прозахідної орієнтації та деяких тенденцій самоізоляціонізму. Дослідники прогнозують „більш визначений, більш прагматичний і більш жорсткий підхід російського керівництва у відносинах з Україною. Загострення відбуватиметься головним чином через економічні питання, зокрема щодо вирішення проблеми заборгованості” [3]. В цілому цей прогноз, зроблений кілька років тому, справджується. Саме на подолання існуючих проблем у сфері економічних двосторонніх зв’язків спрямовувалися зусилля керівництва обох країн.
Серйозним іспитом для України та Росії стали політичні питання, пов’язані з необхідністю безконфліктного розв’язання проблеми визначення кордонів в Чорноморсько-Азовському басейні. Чимало зусиль з обох сторін було витрачено на те, щоб зберегти наступність і позитивну динаміку у відносинах між двома державами і надати їм нового імпульсу після обрання Президентом України В. Ющенка.
Україна відчуває на собі різноспрямований вплив російського і західного чинників. „Стратегічна залежність від набагато потужніших держав, та ще й таких, що перебувають у складних і важко передбачуваних взаєминах з істотними елементами суперництва, являє основний зміст української позаблоковості. Фактично вона є ознакою своєрідної, такої, що існує лише для України, біполярності з усіма ризиками, пов’язаними з нею” [4].
Головне завдання України полягає в тому, щоб у відносинах з Росією відмовитися гучних політичних заяв, наповнити ці відносини практичними діями у сфері економіки й торгівлі. Альтернативи розвитку взаємовигідних партнерських відносин Києва і Москви не існує. „Ринок, а не політична арена, має стати полем, де проводитимуться змагання між двома країнами. Чесність економічних змагань мають забезпечити світові правила конкуренції. Дотримуватися цих правил змушені будуть представники обох країн, особливо після того, як обидві стануть членами Світової організації торгівлі, де ці правила суворо регламентовані” [5].
Важливою віхою українсько-російських відносин стало підписання 1 квітня 1999 року чергового Договору, де у двосторонньому порядку Україна і Росія підтвердили повагу до територіальної цілісності одна одної. Правові основи розвитку співробітництва з РФ закріпилися з набуттям чинності трьох базових угод щодо Чорноморського флоту.
Динамічний процес європейської інтеграції дещо по-різному сприймається Києвом і Москвою. Метою української політики є повномасштабна інтеграція в Європу. Росія, плекаючи прагнення стати оновленим центром сили в пострадянському просторі, ставить за мету співпрацю з Європою як з іншим центром впливу. З позиції РФ, Україна і Росія повинні просуватися до Європи одночасно. Західноєвропейське і російське бачення цієї проблеми відрізняються принципово: „Якщо критерієм зацікавленості таким сценарієм для Європи є насамперед економічний чинник, то у Росії він ґрунтується на політичній мотивації” [6].
На основі аналізу національних інтересів і пріоритетів України і Росії, їх регіональних особливостей та геополітичних стратегій вимальовуються два базові сценарії майбутнього українсько-російських відносин.
„Інерційна модель розвитку” означає ймовірність входження в якості асоційованого члена як в ЄС, так і в Договір про колективну безпеку; превалюючий потік інвестицій з РФ при недостатніх західних інвестиціях. Ймовірний наслідок реалізації цього сценарію – помірне економічне зростання з прив’язкою до темпів розвитку загальної ситуації в Росії, обмежене російськими впливами співробітництво з іншими країнами, ослаблення системи ГУУАМ, входження до європейських структур у фарватері російського зближення із Заходом [7].
Зміст сценарію „Незалежна від РФ інтеграція в європейські структури” складають: послідовна політика зближення України із Заходом у всіх напрямках; одночасна підтримка рівноправних взаємовигідних відносин з Росією на чіткій економічній основі за умови позитивної динаміки політичного діалогу Росія – ЄС; розвиток системи ГУУАМ і співробітництво з іншими країнами на взаємовигідних принципах економічного прагматизму, входження асоційованим, а в перспективі й повноправним членом до СОТ та до європейських економічних структур безпеки [8].
Більш конструктивним та перспективним з точки зору захисту власних інтересів видається розвиток подій за другим сценарієм. Україна може стати важливим фактором регіональної політичної стабільності, зберігаючи, разом з тим, рівноправні партнерські відносини з Росією. Євроінтеграційний курс нашої держави
