Національно-демократичний | 25 | 20 | 7 | 6

Соціал-демократичний | 11 | 9 | 16 | 10

Екологічний („зелені”) | 14 | 7 | 19,5 | 7

Комуністичний | 5 | 12 | 9 | 28

Політичний напрям, що поєднує
ідеї ринкової економіки з
ідеями возз’єднання України з Росією | 6 | 7 | 11 | 12

Ліберальний | 1 | 1 | 2 | 2

Християнсько-демократичний | 2 | 2 | 2 | 2

Соціалістичний | 3 | 6 | 4 | 4

Національно-радикальний | 2 | 1 | 0,5 | 1

Інший | 1 | 2 | 2 | 2

Жодний | 7 | 13 | 13 | 13

Я не орієнтуюся в політичних течіях | 18 | 14 | 10 | 9

Важко відповісти | 5 | 6 | 4 | 4

* За результатами опитування „Ваша думка: лютий 2003 р.”, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень і Центром „Соціальний моніторинг” [3].

Оперуючи цими даними, можемо констатувати, що національно-демократичні орієнтації домінують на Північному Заході не лише серед молоді, а й у середній та старшій вікових групах. Серед представників середніх і старших вікових груп південно-східних регіонів, на відміну від молоді, найбільше прихильників комуністичної ідеології (особливо у старшій віковій групі). Отже, на Південному Сході спостерігається „дисонанс” між ідеологічними орієнтаціями молоді та представників середнього і старшого поколінь. „Екологічні” та соціал-демократичні ідеологічні орієнтації молоді південно-східних регіонів є певним компромісом між домінуючими тут комуністичними орієнтаціями і домінуючою серед молоді Східної Європи тенденцією заперечення комуністичних ідей. Тобто: ідеологія „зелених” і соціал-демократів молодь цих регіонів сприймає як „м’яку” форму „некомуністичної” ідеології.

Політична система, що сформувалася в Україні, відчуває дедалі значніші труднощі у своєму функціонуванні – переважно через втрату громадської підтримки. За таких умов зростає роль ЗМІ, оскільки завдяки їм індивід одержує можливість сприймати політичну і соціальну реальність. Мас-медіа набувають навіть більшого значення, ніж державна політика, оскільки остання відчужена від переважної більшості членів суспільства. ЗМІ, створюючи в масовій свідомості модель політичної дійсності, мають можливість вирішувати, які проблеми сьогодні найактуальніші. Це тенденція загальносвітового масштабу, властива вона й сучасному українському суспільству [8].

Влада усвідомлює зростання ролі ЗМІ й намагається контролювати їх вплив на громадську думку. Так, за результатами експрес-опитування студентів Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, проведеного в грудні 2003 року (за участю автора цієї статті), серед чинників, які, на думку опитаних, впливають на формування їх політичних уподобань, на першому місці – засоби масової інформації (56,6 %), на другому – соціально-економічні умови (45,1 %), на третьому – діяльність політичних партій (32,2 %). Майже третина опитаних назвала серед таких чинників сім’ю – 28,6 %, 19,5 % респондентів назвали політичних лідерів, а 14,7 % – друзів. Як бачимо, в сукупності ключові фігури політичного процесу (політичні лідери і партії) поступаються за ступенем впливу на формування політичних переваг засобам масової інформації. Високим є також вплив конкретних соціально-економічних умов [20].

В усталених демократичних суспільствах ЗМІ є невід’ємною складовою механізму функціонування демократії. Їх політичний вплив на особистість може бути цілеспрямованим і нецілеспрямованим. Цілеспрямований вплив – це свідомі дії політичних партій і лідерів, які ставлять за мету одержання підтримки. Нецілеспрямований вплив здійснюється завдяки активності журналістів, громадських організацій, які критично оцінюють позицію влади та її дії.

Влада прагне використати технології і методи діяльності мас-медіа для свого цілеспрямованого (традиційного) політичного впливу на суспільство. Відтак влада залучає до роботи у своїх структурах професіоналів, які вміють використовувати прийоми сучасної журналістики. Це, зокрема, короткостроковість, негативізм і персоналізація інформації. Можна констатувати, що у справі популяризації державної політики все частіше інформація подається так само, як і в журналістиці, аби привернути більшу увагу до неї. Однак це створює нову проблему: заміну демократії „телекратією”.

Так, саме з телеканалів 93,9 % населення одержує основну суспільно-політичну інформацію. Переважна більшість населення щодня дивиться телевізор (82,8 %), 9,8 % – двічі – тричі на тиждень, 1,4 % – кілька разів на місяць, 3,3 % – дуже рідко і лише 1,3 % – ніколи не дивиться. Молодь віддає перевагу телебаченню і радіомовленню (лише 20 % юнаків і дівчат щодня читає газети й журнали). Періодика передплачується значно менше, ніж у попередні роки. Нині одну газету (журнал) одержує 37,9 % сімей, дві газети (журнали) – 23,3 %, три – 13,5%, чотири – 4,9 %, п’ять – 1,4%, більше п’яти – 2,3 %. Не передплачує жодного періодичного друкованого видання 16 % сімей [9].

За даними опитування, проведеного Інститутом соціології НАН України, влітку 2004 року на запитання „З яких джерел ви одержуєте інформацію про кандидатів у президенти України на президентських виборах?”, на першому місці був виступ кандидата в президенти, на другому – теледебати, потім уже – реклама, Інтернет, листівки [9].

Важливим чинником залучення молоді до участі в суспільних процесах є функціонування громадських молодіжних організацій. Відомо, що внутрішня готовність до політичної активності реалізується лише тоді, коли людину організовують, залучають до певних дій. Тому без спеціальної організаторської роботи підвищити активність молоді дуже важко, навіть неможливо. Саме через млявість молодіжних організацій політична активність молоді лишається незначною.

Попри все це, інституалізація і політизація молодіжного руху – тенденція, яка вже отримала більш-менш чіткі обриси в процесі політичної соціалізації. Можна погодитися з твердженням М. Головатого, що в „Україні інтерес до вивчення молодіжного руху існував завжди. Особливо він зріс з