Емпіричні дані, отримані різними дослідниками, а також результати дослідження автора свідчать, що політичні орієнтації, сформовані в студентські роки, багато в чому визначають політичну поведінку й мислення особистості на наступних соціалізаційних етапах. Зростання політичної активності молоді, як і всього українського суспільства, пов’язане, на думку Ю. Загороднього, В. Куріло, С. Савченка та автора цих рядків, з кампанією президентських виборів 2004 року. Напруженість її не могла не позначитись на стані молодіжного руху в цілому. За оцінками фахівців, студентський рух вступив у період нового розвитку, визначальним вектором якого було єднання навколо основних кандидатів на пост Президента України.

Особливо рель’єфно таку позиційність простежуємо на прикладі припартійних організацій і молодіжних філій політичних партій. Інші студентські і молодіжні організації оформились фактично у дві передвиборчі коаліції: „Молодь обирає Януковича” та „Наша Україна”. В ході виборчої кампанії організований молодіжний рух поділився на три класичні політичні напрями: праві й правоцентристські організації об’єдналися в коаліцію молодіжних організацій „Наша Україна”; центристські, лівоцентристські та більшість неполітичних молодіжних організацій увійшли до коаліції „Молодь обирає Януковича”; окремі ліві організації (Ленінська комуністична спілка молоді України, Спілка молодих соціалістів) підтримали, відповідно, П. Симоненка і О. Мороза.

Слід враховувати, що, з одного боку, молодіжні організації є своєрідним посередником між державними органами і молоддю, а з іншого – серед усіх основних інститутів соціалізації юнаків і дівчат саме їм молоді люди виявляють досить високу довіру. Це, зокрема, засвідчують соціологічні опитування. Так, у травні 2000 року громадським молодіжним об’єднанням повністю довіряли та скоріше довіряли, ніж ні, 28 % респондентів віком 14 – 28 років, а влітку 2004 року – вже до 40 % [10].

Посилаючись на матеріали щорічної доповіді Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні, можемо стверджувати, що процес становлення структур громадських молодіжних об’єднань поглиблюється й на регіональному рівні. Нині в регіонах діє понад 4,5 тисячі молодіжних і дитячих об’єднань – утричі більше, ніж 1998 року. Така тенденція відповідає й загальносвітовим процесам. Наприклад, у Данії 86 %, у Німеччині, Великобританії та Бельгії 60 % членів молодіжних організацій працюють саме в таких структурах [15].

Аналізуючи дані соціологічних опитувань, можна дійти висновку, що впродовж 1990-х років відбувалися цікаві процеси інституалізації та політизації молодіжного руху України. Жодна з молодіжних організацій у програмних документах не заявляла, що в її роботі головним є вирішення політичних проблем. І саме цим молодіжні організації України відрізняються від тих, що діють в країнах-сусідах. Проте низка організацій усе ж надавала значної уваги політизації молоді. Прикладом можуть бути хоча б акції протесту, ініційовані студентськими організаціями: масове голодування у 1990 та 1992 роках, акції протесту на майдані Незалежності 2004 року.

Все виразнішою стає тенденція до створення припартійних молодіжних організацій. Це підтвердила й виборча кампанія 2004 року.

Висновки

У політичній соціалізації молоді спостерігаємо такі тенденції розвитку:

· поширення політичного нігілізму, аполітизму;

· фрагментарність, еклектичний характер входження в політику;

· поліцентризм політичних орієнтацій молодих людей;

· підвищення впливу ЗМІ на політичні уподобання молоді;

· інституціалізація й політизація молодіжного руху;

· перехід від колективістських, суспільних форм соціального життя до індивідуальних, від авторитарності до демократизації, від конфронтаційності до компромісу, від міфологем до раціоналізму;

· з підвищенням освітнього рівня молодого покоління зростає його політична інформованість, компетентність, а відтак і цінність для нього політики.

Боротьба протилежних тенденцій в суспільстві потребує пошуку шляхів подолання політичного нігілізму та абсентеїзму молодого покоління.

У зв’язку з цим необхідно, перш за все, підвищити увагу до наукових досліджень із зазначеної проблематики й критичного використання досвіду інших країн.

По-друге, слід вжити заходів для підвищення рівня політичної активності молоді. Для цього необхідно, на нашу думку, створити дієві демократичні інфраструктури, систему демократичної політичної освіти, пропаганди національної та соціальної толерантності, утвердження свободи як абсолютної цінності.

По-третє, одним з важливих напрямів роботи з молоддю має стати політичне виховання населення. В науковій літературі цей процес визначається як систематичний цілеспрямований вплив на свідомість, волю і поведінку людей з метою підготовки громадянина до суспільного життя, формування норм поведінки, які відповідають панівним у суспільстві ідеям, загальнонаціональним інтересам.

Для реалізації зазначеного, на нашу думку, необхідно:

· докорінно оновити зміст, форми і методи вивчення соціально-гуманітарних дисциплін на основі фундаментальної перепідготовки викладачів, створення необхідних структур для безперервної підготовки відповідних фахівців;

· запровадити широку політичну освіту населення (вивчення норм поведінки, культури відносин, правового статусу особи тощо);

· створити державну систему політичної освіти з ефективним використанням потенціалу політичної науки.

Необхідність забезпечення в Україні стійкого переходу до нового суспільного порядку та нового характеру взаємовідносин держави і громадянина диктує потребу засвоєння з раннього віку знань про політичну символіку української держави, історію країни з найдавніших часів, принципи ефективного державного устрою. Все це має сприяти формуванню у молодого покоління патріотизму, політичної толерантності та критичного ставлення до будь-яких форм політичної пропаганди.

Література:

1. Барабаш В. Інституціалізація молодіжного руху України // Політичний менеджмент. - 2004. - №3. - С. 98 – 112.

2. Бебик В. М. Політична культура сучасної молоді / В. М.