Реферат на тему:
Державна етнополітика та формування громадянського суспільства
В сучасній Молдові одним з пріоритетних напрямків державної політики є консолідація полікультурного і багатомовного населення країни, формування інститутів громадянського суспільства. І все ж проблема гармонізації міжетнічних відносин лишається гострою.
Як свідчить світова практика, тільки успішне вирішення проблем міжетнічних відносин гарантує політичну стабільність та міцність державного устрою. Відтак державі необхідно мати зважену етнічну політику, що грунтується на демократичних засадах всебічного врахування інтересів як титульного етносу, так і національних меншин, політику, спроможну запобігати можливим міжетнічним конфліктам, сепаратистським рухам та їх антиподові – іредентизму.
В останні роки етнополітична ситуація в Молдові дещо стабілізувалася. Процесу певної гармонізації міжетнічних стосунків сприяло, зокрема, створення спеціальних державних інститутів – Департаменту національних відносин і функціонування мов (нині Департамент міжетнічних відносин), Інституту міжетнічних досліджень при Академії наук Молдови, а також прийняття таких важливих законів, як „Про функціонування мов на території МРСР”, „Про права осіб, що належать до національних меншин, і правовий статус їх організацій” [1]. Парламент країни ратифікував основні міжнародні акти з прав національних меншин. Офіційно проголошено національну автономію Гагауз Єри – регіону з компактним проживанням гагаузів і болгар на півдні Молдови.
Інтенсифікація напруженості в міжетнічних відносинах у перші роки незалежності була викликана діяльністю груп та рухів національно-радикального штибу, що прагнуть при підтримці колишніх керівників держави форсувати об’єднання з Румунією.
Труднощі Молдови в досягненні міжнаціональної злагоди, особливо в перші роки становлення державності, зростали, оскільки не існувало зваженої державної політики щодо оптимізації відносин між етносами, які століттями проживали на цій землі. Давалося взнаки й те, що тодішнім лідерам бракувало політичної волі вжити рішучих заходів для подолання страху й недовіри між титульною нацією та іншомовним населенням. Навіть навпаки – міжетнічна напруженість підігрівалася непродуманими діями тодішньої влади. Адже саме в перші роки незалежності Молдови поспіхом було прийнято низку законів про мови, які утискували права некорінного населення („Про статус державної мови МРСР”, „Про повернення молдовській мові латинської графіки” тощо). Це призвело, зокрема, до відпливу частини російськомовного населення за кордон, прийняття значною кількістю осіб громадянства інших держав [2].
Найважчим, мабуть, іспитом для крихкої міжнаціональної злагоди, тенденція до якої з’явилася ще в ті часи, став так званий придністровський конфлікт, що переріс, на жаль, у братовбивчу війну. Головні винуватці її й дотепер не понесли відповідальності.
Наслідки конфлікту між Кишиневом і Тирасполем, а також націонал-екстремістських дій уніоністів відчуваються й досі. Сталася територіальна дезінтеграція країни. Почався розкол не тільки в молдовському суспільстві в цілому, а й серед етнічних молдован, що поділилися на так званих молдовеністів і румуністів [3].
У контексті досліджуваної проблеми важливо відзначити позитивну роль Департаменту міжетнічних відносин та академічного Інституту міжетнічних досліджень в організації процесу вивчення історії і культури етносів, які здавна населяють Молдову, – українців, росіян, болгар, гагаузів, євреїв, поляків, німців, циганів та ін., а також взаємодію цих структур з етнокультурними організаціями – складовими громадянського суспільства, яке поступово в країні формується. Ця взаємодія посилюється. Неурядових організацій етнокультурного спрямування налічується нині близько восьми десятків (усього в республіці проживають представники більше ста етносів). Характерно, що з кожним роком роль етнокультурних організацій у справі консолідації суспільства зростає. Це повністю стосується й численної української громади. (У Молдові проживає близько 600 тисяч етнічних українців, з них 200 тисяч – на території самопроголошеної Придністровської Молдавської Республіки).
Безумовно, однією з ключових проблем гармонізації міжетнічних відносин є проблема статусу російської мови. Відповідно до чинного законодавства, російська мова „використовується на території республіки поряд з молдовською мовою як мова міжнаціонального спілкування” (підкресл. авт. – В. А.) [4]. Тим часом, як свідчать соціологічні дослідження, представники національних меншин, особливо тих, що проживають компактно (Наддністрянщина, Гагауз Єри), зацікавлені в наданні російській мові статусу другої державної мови. (Прихильників двох державних мов стільки ж, скільки й прихильників статусу державної молдовської мови – по 46 %) [5]. Слід, однак, підкреслити, що надання російській мові статусу державної – це тільки один бік актуальної мовної проблеми. Інший її бік, на наше переконання, є досягнення реальної російсько-молдовської двомовності. Для вирішення цього непростого питання і державі, й інститутам громадянського суспільства належить ще наполегливо попрацювати. В нинішніх умовах надання російській мові статусу офіційної – справа досить проблематична.
Не можна сказати, що нинішня влада не прагне вирішити мовної проблеми, не випрацьовує правових норм, що сприяють встановленню міжетнічної злагоди. Тим більше, що надання російській мові статусу другої державної проголошувалося передвиборчою програмою правлячої нині Партії комуністів Республіки Молдова. Але ще 2001 року Конституційний суд заперечив конституційність відповідної поправки до Основного Закону, запропонованої парламентською фракцією ПКРМ.
Дещо поспішною і не зовсім тактично продуманою була спроба запровадити обов’язкове вивчення російської мови в молдовських школах, починаючи з другого класу. Цю обставину „майстерно” використала опозиція для дестабілізації політичного становища в Кишиневі, що привело до прийняття 2002 року резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи, якою було накладено мораторій на ініціативи з мовних та історичних проблем. Тим не менше, в лютому 2003 року президент В. Воронін виступив з ініціативою надати російській мові статусу офіційної в рамках вирішення придністровського питання. Однак і нині ця проблема лишається відкритою. Але те, що вона потребує вирішення, – безперечно.
Особливо важливим питанням в умовах сучасної Молдови є підвищення рівня толерантності, етнічної терпимості, передусім у