випадку цікавить лише, чи спроможні ми нагромаджувати суспільні технології і чи налаштовані на це взагалі і зокрема? Тобто, налаштовані ми на нагромадження раціоналізму, чи нашим історичним покликанням є існування у царині ірраціональної свободи? Питання далеко не другорядне, оскільки ринкові процеси неухильно приводять окремих індивідів до дуже різних результатів, які, на погляд Ф.Хайєка, люди не мають права оскаржувати, коли вони один раз вже висловилися за цю форму економічної організації.
У зв’язку з цим видається доречним вчасно замислитися хоча б над самою назвою класичної праці Л.Ерхарда – “Добробут для всіх”. Така соціалізована концептуальність не повинна занадто відлякувати запеклих “риночників”. У подібному слогані немає нічого антиринкового, адже йдеться не про “багатство для всіх”, якого, без сумніву, ніколи “на всіх” не вистачатиме, а лише про добробут, що в еру високих технологій і в межах цивілізованих уявлень про пристойне людське існування зовсім не видається утопією для держави з таким потенціалом, як українська.
Незважаючи на помітне посилення критики соціальної ринкової економіки, важко заперечувати, що саме така модель (оскільки вона побудована на принципах економічної свободи, субсидіарності та громадянської солідарності) є суттєво прагматичнішою відповіддю на виклики глобалізації, аніж будь-які беззахисно відкриті чи безнадійно закриті та зарегульовані зразки організації державного життя. Адже й сам Ф.Хайєк, між іншим, наполягав, що головна проблема – визначити, які саме сподівання треба гарантувати, аби забезпечити максимальнy можливість справдження сподівань загалом [8].
Отже, у своїх пошуках прийнятної моделі прагматизму для початку ми маємо хоча б просто активніше і сміливіше впливати на процес формування правил навколишнього соціального світу, на ті обставини, які визначають стиль наших успішних дій, заздалегідь не лякаючись складностей їх осягнення і власної відповідальності. Реалістична програма національного оновлення може бути сформульована лише після прагматичного усвідомлення ідентичності незалежного існування держави і особистості, в результаті повноцінного тлумачення прав людини у їх соціально-економічному, політичному і суто духовному вимірі.
Література
1. Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 – 2011 роки”. – Київ, 2002. – С. 21-22.
2. Фромм Э. Психоанализ и религия; Искусство любить; Иметь или быть? Пер. с англ. – К., 1998. – С. 251.
3. Франсуа Ж. Трактат об эффективности. Пер. с фр. – Москва – Санкт-Петербург, Московский философский фонд. Университетская книга. 1999. (Paris, 1996). – С. 51.
4. Швіммер В. Переднє слово. / Збірка договорів Ради Європи. Офіційне видання. - К., 2000. – С. 9.
5. Журкин В. Институт Европы РАН. Основные научные направления. // Новая и новейшая история. – 2001. - № 6. – С. 6.
6. Черковец О. Глобализация сотрудничества или конкуренции? // Экономист. – 2002, № 10. – С. 9 – 11.
7. Klein Е. Die Durchsetzung liberaler Marktwirtschaften – ein Evolutionsautomatismus? / Zwischen Krise und Konsolidierung. Geferdeter Systemwechsel im Osten Europas. Bundesinstitut fur ostwissenschaftliche und internationale Studien. Jahrbuch 1994/95. –Mьnchen/Wien. 1995. – С. 19 – 32.
8. Хайєк Ф. А. Право, законодавство та свобода. Нове викладення широких принципів справедливості та політичної економії: В 3 т. – Т.1.: Правила і порядок. К., 1999. – С. 31; 152 – 153.
9. www.politik.org.ua