Змішана міжурядова українсько-румунська комісія з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, створена на виконання пункту 13 статті 13 Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, підписаного 2 червня 1997 року в Констанці (Румунія) і ратифікованого Верховною Радою України 17 липня 1997 року [7]. Згідно з положенням про українську частину Комісії, вона координує діяльність міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення прав української меншини в Румунії та румунської меншини в Україні. Українська частина Комісії взаємодіє з відповідними комітетами Верховної Ради України, а також національно-культурними товариствами, об’єднаннями громадян і релігійними організаціями для виконання нею відповідних завдань. Основним її завданням є організація та розроблення комплексу заходів щодо співробітництва між Україною і Румунією в питаннях забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин.

Робота змішаних міжурядових комісій з питань забезпечення прав національних меншин відновлена після тривалої перерви у 2000 році.

Висновки

На сучасному етапі важливого значення набули: демократизація етнокультурної політики через широке залучення національних громадських організацій до вироблення проектів політичних і правових актів, управлінських рішень, участі в реалізації прийнятих документів і оцінці результатів; застосування програмно-цільового підходу при виробленні і реалізації етнокультурної політики, створення чіткої системи вертикальних і горизонтальних партнерських зв’язків у межах державних (загальнонаціональних) і регіональних цільових та комплексних програм; розвиток міжнародних культурних зв’язків; розроблення дієвої моделі організаційно-функціональної структури формування і реалізації державної політики у сфері етнокультурного розвитку.

Робота управлінської вертикалі Держкомнацміграції України – управління (відділи) у справах національностей та міграції обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій мають стати справді органічними, такими, що ефективно забезпечуватимуть права національних меншин, української діаспори. Потрібно забезпечити чітку взаємодію органів Держкомнацміграції України з громадськими організаціями національних меншин, зокрема шляхом створення консультативно-дорадчих органів при державних адміністраціях і чіткого визначення їх статусу, а також з Міжнародними (неурядовими) організаціями.

Література:

1. Положення про Раду представників громадських організацій національних меншин України: Затверджене Указом Президента України від 22 липня 2000 року № 908.

2. Рада представників кримськотатарського народу // Депортация коренного народа Крыма и проблемы восстановления его прав: система принципов и международные обязательства Украины. Информационный бюллетень. Специальный выпуск к слушаниям в Верховной Раде Украины №6/3. - Симферополь, 2000. – С. 121.

3. Громадянське суспільство в Україні. – К.: Світовий банк, 2003.

4. Статут Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців // Український часопис прав людини. – 1997. - №1.

5. Міжнародна організація з міграції. Бюро в Києві (International Organization for Migration) // Проблеми міграції. – 1997. - № 1. - C. 42.

6. Змішана українсько-словацька комісія з питань забезпечення прав національних меншин: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1994 р. №883.

7. Змішана міжурядова українсько-румунська комісія з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 року №168.

8. Змішана українсько-угорська комісія з питань забезпечення прав національних меншин: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 травня 1992 року №238.

9. www.politik.org.ua