у розбудові держави, так і в такій її важливій складовій, як створення національних Збройних Сил.
Політичний провід українських політичних партій доби національно-демократичної революції припустився багатьох стратегічних і тактичних помилок. Міжпартійна боротьба була однією фатальних причин втрати української державності. Зокрема, намагання політичних партій використати військові формування для досягнення влади призвели до зруйнування, знищення організаційних структур армії.
Історичний досвід свідчить, що необмежений вплив політичних партій та рухів на збройні сили, процеси військового будівництва призводить до втрати інститутами державної влади контролю над армією. Взаємозв’язок Збройних Сил і політичних партій, на думку автора, має регулюватися положеннями законодавчих актів, які забезпечать виконання армією своєї основної конституційної функції – захисту державного суверенітету.
Важливим уроком тих історичних подій є, зокрема, проблема консолідації українського суспільства. Події періоду української революції свідчать, що процесам розбудови української державності та створення національних збройних сил ставали на заваді брак національної єдності і згоди, ворожнеча між політичними партіями різного спрямування. Політичні зверхники українського руху не створили єдиної загальнонаціональної ідеології. Багато зусиль спрямовувалося на міжпартійну боротьбу, а не на розв’язання нагальних завдань державотворення, одним з найважливіших було й створення регулярної національної армії, спроможної захистити країну.
Сучасне законодавство України забороняє військовослужбовцям створювати партійні організації у військових частинах і підрозділах. Конституцією України визначено, що політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Завершеність цього питання, на думку автора, має полягати в прийнятті законодавчого акту, який би політичну діяльність політичних партій в Україні серед військових формувань обмежував рамками передвиборчих кампаній – згідно з чинним законодавством.
Література:
1. Якупов Н. Большевики во главе революционных масс. 1917 – январь 1918. – К.: Издательство Киевского университета, 1967. - 247 с.
2. „Воля”. Орган Бюро ЦК УСДРП. - 1917. - 9 липня.
3. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, фонд 458, спр. 2.
4. Голуб П. А. Солдатские массы юго-западного фронта в борьбе за власть Советов (март 1917 – февраль 1918 гг.). - К.: Госполитиздат УССР, 1958. – 254 с.
5. Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. -Прага, 1921. – Т. ІІІ. – 160 с.
6. „Самостійник”. - 1918. - 7 квітня.
7. „Самостійник”. - 1918. - 2 червня.
8. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. У 2-х т. - Т. 1. 4 березня – 9 грудня 1917 р. - К.: Наукова думка, 1996. - 589 с.
9. „Робітнича газета”. - 1917. - 13 жовтня.
10. Центральний державний архів громадських об’єднаньУкраїни, фонд 43, спр. 21.
11. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, фонд 3563, спр. 119-а.
12. Українські політичні партії кінця ХІХ – початку ХХ ст. Програмові і довідкові матеріали. – К.: „Консалтинг”, „Фенікс”, 1993. – 336 с.
13. Центральний державний архів громадських об’єднань України, фонд 43, спр. 19.
14. Центральний державний архів громадських об’єднань України, фонд 43, спр. 21.
15. Центральний державний архів громадських об’єднань України, фонд 44, спр. 1.
16. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. – Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. - К.: Либідь, 1993. – 608 с.
17. www.politik.org.ua