Реферат на тему:

До визначення феномена демократії

Протягом усієї історії людства найблагородніші його представники прагнули створити теорію ідеального суспільства, в якому панували б соціальна справедливість, мир, щастя, а люди стали б вільними й рівноправними. Головним було віднайти соціальний механізм, за допомогою якого суспільство могло б справедливо розподіляти суспільні блага між громадянами. Ця ідея ототожнюється, в першу чергу, з теорією демократії. У зв’язку з цим постає актуальна проблема вивчення такого надзвичайно непростого феномена, як демократія.

Прагнення піддавати сумніву класичну теорію демократії, її ідеї і принципи виникло не в наші дні. Ще Г. Кельзен 1920 року писав, що гасло демократії домінує майже неподільно в думках людей ХІХ і ХХ століть. А відтак воно, як і будь-яке інше гасло, втрачає справжній сенс. Люди, підкоряючись політичній моді, використовують це поняття доречно й недоречно, зловживають ним більше, ніж будь-яким іншим політичним поняттям, внаслідок чого воно набуває часом протилежного значення. Це відбувається доти, доки „інтелектуальна порожнеча, яка звичайно супроводжує вульгарну політичну мову, не вихолощує це поняття до стану умовної фрази, що не претендує більше на жодний чіткий зміст” [1]. Така думка, безперечно, актуальна й сьогодні, адже термін „демократія” вживається часто зовсім бездумно, іноді в значенні зовсім далекому від справжнього.

У цій статті зробимо спробу узагальнити визначення дефініції демократії. Саме з’ясування питання, що можна вважати демократією в сучасному розумінні, дозволить знайти відповіді й на цілу низку інших важливих питань; зокрема таких, як: що є демократичний процес, як побудувати демократичну державу тощо.

Серед джерел, використаних автором при підготовці статті, особливо хотілося б відзначити монографію А. Ковлера „Криза демократії? Демократія на рубежі ХХІ століття”. У цій праці наголошується, що сучасна демократія, основи якої було закладено у XVIII столітті, а коріння її сягає античності, пережила лише у ХХ столітті такі кризи, які взагалі можуть поставити під сумнів її існування. А. Ковлер вважає, що теперішня криза демократії має кілька проявів. Це криза державності, криза форм участі і політичної активності та криза громадянськості. Шукаючи відповідь на запитання, бути чи не бути демократії у ХХІ столітті, А. Ковлер досліджує розуміння демократії в різних вимірах теорії та практики і доходить висновку, що настав час переосмислити традиційні демократичні принципи. Він розглядає також проблему „демократичного центру” та „демократичної периферії”, тобто особливості розвитку західної і східної демократій, і приділяє певну увагу різним шляхам демократизації, зокрема таким, як:

· редемократизація після періоду іноземної окупації (Данія, країни Бенілюксу, Австрія);

· реформи політичних інститутів після визволення (Франція, Італія);

· впровадження демократії за допомогою іноземних окупантів (Німеччина, Японія);

· трансформація авторитарних режимів (країни Східної Європи);

· демократизація шляхом договору з опозицією (Іспанія).

У статті А. Сіленко „Політичні чинники формування держави загального добробуту” підкреслюється, що в країнах Центральної і Східної Європи економічні, культурні й історичні причини можуть стати на заваді досягненню ідеального поєднання демократичної політики і задоволення людських потреб (за зразком, скажімо, Швеції). Тому вибір між демократією і розвитком людини може існувати завжди. А. Сіленко вважає, що на сьогодні саме такі цінності, як свобода, рівність, солідарність, соціальна справедливість роблять демократію привабливою для багатьох.

У праці італійського вченого Дж. Компаньоні „Elementi di diritto costituzionale democratico” детально аналізуються ознаки демократії та її цінності, серед яких виокремлюються такі:

· право (закон);

· свобода волевиявлення;

· врахування інтересів меншості;

· кваліфіковане управління;

· множинність інтересів;

· соціальна дія та інші.

Мета статті –

проаналізувати феномен демократії в історичній ретроспективі; дослідити різні підходи до визначення сутнісного змісту демократії; вивчити головні виміри поняття демократії, які існують в сучасній політико-правовій теорії.

Соціологи різних країн проводили численні опитування громадян щодо сприйняття феномена демократії. З’ясувалося, що переважній більшості опитуваних непросто дати всеохоплююче визначення поняття демократії. Респонденти називали передусім ті властивості демократії, які перебувають, так би мовити, „на поверхні свідомості”, а саме: свобода говорити те, що думаєш; свобода вибору; рівноправність людей незалежно від їхнього достатку; влада народу тощо [2]. І кожен має певну рацію. Але все ж: що є демократія в науковому сенсі?

Ідеї громадянської рівності розвивав ще давньогрецький демократ Протагор, а вперше вжив термін „демократія” („демос” – народ, „кратос” – влада) інший давньогрецький мислитель – Фукідід. Відтоді минуло два з половиною тисячоліття, але проблеми демократії залишаються в центрі політичної і ідеологічної боротьби, теоретичних дискусій.

З ускладненням політичного розвитку суспільства дефініція демократії одержувала все складніші, неоднозначні тлумачення. Ще в античній Греції Протагор, Горгій, Тразімах, Псевдо-Ксенофонт по-різному трактували це поняття. Загальновідоме скептичне ставлення Платона і Аристотеля до демократії як до „неправильної форми” правління.

У праці „Політика” Аристотель сформулював первинне визначення демократії. Але слід пам’ятати, що мислитель вважав демократію найневдалішою з усіх можливих форм правління: „Більш-менш чистою демократією є така, що забезпечує рівність – вона передбачена законом даної держави, і бідні не зазнають більшого пригнічення, ніж багаті; верховна влада не належить жодному з цих прошарків, обидва вони беруть в ній участь. Якщо, як вважає дехто, свобода і рівність є найважливішими ознаками демократії, то це знайшло свій вияв, головним чином, у тому, щоби всі брали участь у державному управлінні. А тому, що народ представляє у демократії більшість і постанови більшості мають вирішальне значення, такого роду державний устрій і є демократією” [3]. Сьогодні, на нашу думку, це визначення можна вважати утопічним, оскільки ні суто теоретично, ні технічно всі члени