Загальновідомо, яку роль відіграли в ідейній підготовці буржуазних революцій концепції демократів. Для Ш. Монтеск’є свобода і громадянська рівність – основні цінності демократії. Засновник першої в світі кафедри конституційного права в університеті Феррари Дж. Компаньоні вважав головною цінністю демократії те, що при ній „народ створює закони, він же їх і виконує” [19]. Складну еволюцію пройшла система демократичних цінностей Ж.-Ж. Руссо – від ідей народного суверенітету та народного представництва до „демократичної теократії”, натхненої християнською вірою [20]. Для А. де Токвіля найвище благо демократії – рівність можливостей. Західнонімецький політолог Р. Альбрехт переконаний, що в ході історичного розвитку англосаксонської демократії викристалізувалися дві її основні цінності: ідея конституційної держави та концепція природних прав [21].

В сучасній західній політичній науці ціннісні аспекти демократії не втратили свого значення й досі. Наприклад, для Дж. Шумпетера демократія – це метод інституційного узгодження інтересів при прийнятті рішень задля загального блага [22]. На думку Ж. Бюрдо, демократія сьогодні – це філософія, спосіб життя, релігія, і лише як похідне від цього – форма правління [23]. Для італійського конституціоналіста Дж. Мараніні демократія – кінцева мета, вища цінність будь-якої влади [24].

Отже, не викликає сумніву, що демократія як політична та правова цінність і світоглядний ідеал стала невід’ємним елементом політичної свідомості мільйонів громадян.

Останнім часом все більше дослідників звертається до проблеми демократії як політичного процесу, елементу політичної динаміки. При цьому найчастіше цей аспект пов’язується з демократичною процедурою [25]. Значний внесок в розробку цього поняття зробив Р. Даль. На його думку, будь-який процес вироблення обов’язкових колективних рішень повинен відповідати кожному з таких критеріїв:

· Рівне право голосу.

· Дійова участь.

· Чітке розуміння.

· Кінцевий контроль з боку народу за порядком денним.

· Розширювальний принцип [26].

Р. Даль вважав, що демократичний процес (процедура) повинен виходити з самої природи демократичного розвитку суспільства і використовуватися як народом, так і керівниками на всіх стадіях управління. Особливості та закономірності сучасного демократичного розвитку різних країн світу підтверджують цю точку зору.

Таким чином, проаналізовані в даній статті визначення демократії як:

· народовладдя;

· форма держави;

· форма і принципи організації політичних партій і громадських об’єднань;

· політичний режим;

· політичний світогляд і політична цінність;

· політичний процес (процедура управління)

дають можливість скласти досить повне уявлення про весь спектр дефініцій демократії, що випливають з її природи і відображають той чи інший її сутнісний аспект, той чи інший прояв на практиці.

К. Оффе і У. Пройсс цілком слушно зауважують, що нині поняття „демократія” використовується як універсальна формула опису широкого спектра найрізноманітніших суспільств з відповідними режимами управління і політичної участі [27].

Можна цілком погодитися з афоризмом В. Черчілля: демократія – не найкращий політичний устрій, але кращого людство ще не винайшло. Справді, демократія, з нашої точки зору, не є ні універсальним засобом організації суспільства в цілому, ні вищою формою суспільного розвитку. Це лише та інституційна матриця, в межах якої організується управління суспільством. І, безумовно, феномен демократії потребує подальшого вивчення як науковцями, так і політиками-практиками.

Література:

1. Kelsen H. La democratie. Sa nature, sa valeur. – P., 1988. – P. 15.

2. Ковлер А. И. Кризис демократии? Демократия на рубеже XXI века . – М., 1997. – С. 15.

3. Цит по: Бегунов Ю. К., Лукашев А. В., Пониделко А. В. 13 теорий демократии – СПб., 2002. – С. 8.

4. Гамильтон А. Федералист: Политэссе А. Гамильтона, Дж. Мэдисона и Д. Джея. – М., 2000. – 590 с.

5. Сіленко А. Політичні чинники формування держави загального добробуту // Людина і політика. –2001.- № 5.-С. 142.

6. Эптер Д. Э. Пересмотренный институционализм // Международный журнал социальных наук. – 1991. – № 2. – С. 38.

7. Цит за: Шляхтун П. П. Політологія (теорія та історія політичної науки). – К., 2002. – С. 399.

8. Джефферсон Т. Томас Джефферсон о демократии. – СПб, 1992. –394 с.

9. Даль Р. А. Введение в теорию демократии. – М., 1992. –158 с.

10. Майроф Б. Лики демократии. – М., 2000. – 475 с.

11. Там же.

12. Монтескье Ш. О духе законов // Избр. произв. – М., 1955. – С. 169

13. Цит за: Ковлер А. И. Кризис демократии? Демократия на рубеже XXI века. – С. 23.

14. Турен А. Что означает демократия сегодня? // Международный журнал социальных наук. – 1991. – №1. – С. 19.

15. Витченко А. М. Теоретические проблемы исследования государственной власти. – Саратов, 1982. – С. 131.

16. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. – М., 1993. – С. 273.

17. Emeri C. Droit constitutionnel et institutions politiques. P., 1994. – P. 13 – 14.

18. Lijphart A. Democracies. – New Haven; L., 1984. – Ch. 7 – 8.

19. Compagnoni G. Elementi di diritto costituzionale democratico. – Venezia, 1797. – P. 203.

20. Fralin R. Rousseau and representation. A Study of Development of his Concept of Political Institutions. – N.Y., 1978. – P. 44.

21. Albrecht R. Hegel und die Demokratie. – Bonn, 1978. – S. 21.

22. Shumpeter I. Capitalism,