Отже, зберігаючи переважаючу орієнтацію на змістовність праці, молодь 1970-х років в більшій мірі, ніж попередня її когорта (1960-і роки), висунула на перший план колективістсько орієнтовані цінності.

За даними дослідження, проведеного Академією суспільних наук 1982 року в Москві і Московській області, на перше місце серед життєвих цінностей респонденти, 50 % яких складала молодь, висували: „цікаву роботу” – 75,3 %; „сімейне щастя, кохання, діти” – ,4 %; „повага інших” – 43,6 %; „повне матеріальне благополуччя” – 31,6 %.

У 1980-х роках серед цінностей у сфері праці на перший план виходять цінності професійного зростання, матеріального добробуту і суспільного визнання. Що стосується цінностей творчості, самоствердження, суспільної користі, то їх місце у системі ціннісних орієнтацій було малозначущим.

Як показав порівняльний аналіз досліджень, матеріальна забезпеченість як цінність з переходом від покоління до покоління здобувала все вищий ранг. Можливо, це пов’язано з тим, що радянське суспільство поступово втрачало статус „суспільства рівних можливостей”, а тому молодь найбільше цінувала у професії можливість одержувати високі доходи, аніж її суспільну користь.

Молоде покоління останнього десятиріччя ХХ століття опинилося, так би мовити, у двоякій ситуації: з одного боку, це покоління ще виховувалось на „старих” засадах; а з іншого – в доросле життя воно вступало за нових умов, які вимагали відмови від багато чого засвоєного раніше. Так, в сучасних умовах не „спрацьовують” колективістські ідеали (все більше – індивідуалістичні); став непрестижним, не „модним” ряд професій, які поважалися раніше та вважалися суспільно корисними; змінилося ставлення до своєї батьківщини – якщо раніше жили за принципом „Я другой такой страны не знаю…”, то зараз молодь бажає навчатися, працювати, а то й переїхати на постійне проживання до іншої країни.

Зрозуміло, що така ситуація склалася не випадково: разом із змінами кардинального характеру в нашій країні відбувалася „переоцінка цінностей”. І якщо раніше існувала певна спадковість у передачі цінностей від старшого покоління до молодшого, то нині цей феномен не спостерігається. Вже порушився зв’язок „батьки – діти” в силу того, що цінності „батьків” втратили своє практичне значення, вони не успадковуються „дітьми”. Як відзначає В. Лісовський, „молоде покоління опинилося в ситуації, коли воно, логікою історії покликане продовжувати розвиток на базі успадкованих матеріальних та духовних цінностей, змушене, перебуваючи в стадії становлення, брати участь у виробленні цих цінностей, частіше за все самостійно” [4, с. 99].

Відтак стає очевидним розрив між поколіннями сучасного суспільства. На підтвердження цього можна навести такі цифри: 68 % дітей та 72 % батьків визнали, що не розуміють одне одного. Різкий злам системи, що існувала, призвів до суттєвих змін у соціокультурній спадковості. Такі важливі складові її механізму, як освіта та виховання, останнім часом помітно поступилися в системі соціалізації молоді інститутам і цінностям культури масового споживання. Більше того, інститути соціалізації зараз не тільки розрізнені, а й конкурентні, або й взагалі не пов’язані між собою утворення, які, до того ж, перебувають в нерівних умовах щодо поширення свого впливу.

В 1960 – 1970-ті роки серед занять молоді різними видами культурної діяльності були: на першому місці „відвідування кінотеатрів” (91,6 %), на другому – „читання газет і журналів” (85,2 %), на третьому – „слухання радіо” (82,8 %), на четвертому – „читання книжок” (66,8 %), а на п’ятому – „перегляд телепередач” [7, с. 121]. Сьогодні ж електронні ЗМІ контролюють значну частину дозвілля молодіжної аудиторії та виступають важливим інструментом формування соціальних настановлень, ціннісних орієнтацій молоді [2]. Зараз для третини молоді перегляд телепередач є переважним заняттям у вільний час. Тим часом, за матеріалами міжрегіонального дослідження, проведеного наприкінці 1980-х років, перегляд телепередач і слухання радіопрограм посідало друге місце у структурі вільного часу. І якщо дорослі в середньому витрачають 10 – 12 годин на тиждень на перегляд телебачення, то молодь проводить біля телеекранів приблизно по 30 годин на тиждень. До речі, на першому місці було все ж таки спілкування з друзям і знайомими.

Отже, пріоритет ЗМІ і особливо телебачення є очевидним у формуванні ціннісних орієнтацій і в процесі соціалізації, але сьогодні виникає загроза з боку західної інформаційної продукції.

Широка інтеграція культури (а це невід’ємна риса нашого часу) провокує поширення культурної продукції інших країн, але не поряд з вітчизняною, а частіше замість неї. Особливо тривожні ці тенденції, якщо звернути увагу на пріоритетність вибору молоддю літератури для читання як одного з найважливіших джерел культурної інформації [2]:

Жанр | % до всіх опитаних  

Зарубіжна сучасна література | 66,7 %

Зарубіжна класична література | 44,1 %

Російська класична література | 26,2 %

Раніше заборонена література | 20,3 %

Особи, які читають українську сучасну та класичну літературу, склали лише по 7,1 % серед від усього числа респондентів. Це засвідчує, на нашу думку, по-перше, тотальне зростання „західнізації” молодого покоління України; по-друге – популярність серед нашої молоді і підлітків ідеалів іншого способу життя.

Примушує тривожитися не стільки зміна цінностей з соціалістичних на так звані демократичні, а відчуження молоді від національної культури, незнання і небажання знати вітчизняну історію, мистецтво, літературу. Але ми в жодному випадку не схильні пропонувати насильно застосовувати якісь методи поширення серед молоді знань про рідну країну. Ні. Йдеться про використання таких методів і форм, які були б зрозумілі