Є також і стандартні моделі протистояння віртуальностей – це політична опозиція, яка намагається втримати іншу картину світу, борючися з домінуючою на даний момент. В однополярних режимах як ресурс може виступати підтримка нових політичних суб’єктів, підтримка з боку армії та інших силових структур, діяльність транснаціонального капіталу, допомога сусідніх держав [7]. Усе це способи одержання легітимності за рахунок інших видів ресурсів.

Терорист також є опозиціонером, тільки він використовує насильницькі методи для просування своєї віртуальної картини світу. Тому варіантом боротьби і стає, наприклад, те, що запропонував Дж. Сміт, директор Інституту досліджень національної безпеки ВПС США [8]. Він вважає, що основним у боротьбі повинна стати маргіналізація повідомлення терористів, оскільки вони шлють своє повідомлення через цільову публіку до цільового уряду. Все, чого терорист хоче досягти, залежить від передачі його повідомлення. Заблокувавши терористичне повідомлення, можна перемогти стратегію тероризму. Це знову виводить нас у віртуальний простір, в рамках якого й діє терорист у сфері своїх змістів. Тільки формою його повідомлень є насилля, а зміст – чисто політичний. У звичайного ж політика і форма, і зміст перебувають у сфері політичних дій.

11 березня 2004 року, зі зміною влади і політики Іспанії у відповідь на терористичний акт, було продемонстровано реальність ще складніших конструкцій. Дж. Стерн пише в газеті „Бостон глоб”, що терористичний рух створює не тільки зіткнення цивілізацій, але й зіткнення усередині цивілізації [9]. Це зовсім новий висновок. Він базується на тому, що США відразу після 11 вересня почали втрачати своїх союзників. Таке руйнування віртуальної системи можливе тільки при наявності серйозних проблем у реальному просторі. В результаті віртуальний і реальний простір не можуть рухатися в різних напрямках, розрив в одному викликає серйозні наслідки в іншому. Це цікавий феномен розбіжності динаміки цих двох просторів.

Якщо терорист діє за допомогою повідомлень, вибудованих у рамках реального простору, то так само може діяти й інша сторона. Наприклад, Пентагон у Кенії будує колодязі, подає ветеринарну і медичну допомогу [10]. Тому в рамках матеріального світу можливе вибудовування двох типів повідомлень: |

Матеріальне
повідомлення

Деструктивне повідомлення (вибух, „шахід” тощо) | Конструктивне повідомлення (медична допомога, будівництво колодязя тощо)

Це, до речі, конкурентні види повідомлень. Починаючи з Афганістану, армія США постійно працює в таких двох конфліктуючих площинах: сама, наприклад, припиняє бомбардування в дні свята Рамадан. Подібні типи повідомлень з різних джерел працюють одне проти одного (США – Аль Каїда), намагаючись створити вигіднішу для себе віртуальну картину світу. Однак такі повідомлення з одного джерела вже працюють на когнітивному рівні, не дозволяючи одержувачеві цих повідомлень створити єдину оцінку того, що відбувається.

У В’єтнамі подібна програма діяла протягом п’яти років. Однак вона мала як прихильників, так і супротивників, які звинувачували морських піхотинців у романтизмі [11].

Сьогодні США, наприклад, розгорнули великі обсяги подібних конструктивних дій в Афганістані на кордоні з Пакистаном на суму в 2,5 мільйона доларів. Надається не тільки медична допомога, але й фінансується будівництво шляхів, ферм, нових резервуарів для води. Надсилається навіть фарба для мечетей [12]. Зрозуміло, що для непримиренних супротивників США все це не спрацює. Але безсумнівно й те, що інша цільова аудиторія зможе одержати інформацію, котра може змінити її ставленя. Когнітивний дисонанс вимагає, щоби при зіткненні з моделлю „Ворог робить добру справу” ми приймали рішення: „Це не добра справа” (що в даному випадку сумнівно), або: „Це не ворог” (що цілком можливо).

Конкурентне середовище при розбудові віртуального простору може виникати і при зіткненні різних каналів комунікації. У цьому плані конкурують не тільки Аль Джазіра й Аль Хурра, але й офіційна точка зору з неофіційною, породжуваною чутками. Так, коли повстанці підірвали водоочисну станцію, прийнявши її за відділок іракської поліції, то вибухи призвели до викиду хлору й отруєння людей. Чутки ж проінтерпретували цю ситуацію по-своєму: США таємно завезли зброю масового ураження і тепер використовують гази проти цивільних. Американці у відповідь використали флаєри, міські збори, оголошення по радіо, прес-конференції та свій телеканал [13]. Відбувається постійна війна між двома картинами світу. Чутки, до речі, дуже чітко породжують відповіді на запитання, виходячи з наявної картини світу.

Американська модель інтерпретації події:

Повстанці підірвали водоочисну станцію, прийнявши її за поліцейський відділок, у результаті чого виділився хлор, що отруїв людей. | Іракська модель інтерпретації події:

Американці завезли зброю масового ураження, щоб отруїти людей.

І та й інша модель вибудовується на поясненні кінцевого факту – отруєння людей. Але кожна з них обирає свій шлях пояснення, що не суперечить наявній картині світу, а лише підтверджує її новим прикладом.

Ще один конкурентний вододіл визначається тим, як саме подається інформація. Д. Морріс, колишній радник Б. Клінтона, розповідає про контекст ситуації з М. Левінські: „Ключовим моментом у зменшенні шкоди від скандалу стає принцип „не бреши”. Рідко вас дістає сам скандал, це все робить неправда. Одна неправда тягне за собою іншу, і незабаром те, що було збентеженням, починає перешкоджати правосуддю” [14]. Д. Морріс підкреслює, що коли Б. Клінтон звернувся до нього за