Реферат на тему:
Етнічні кордони і міжетнічна толерантність
Проблема етнічних меж за своєю природою є міждисциплінарною і перебуває в центрі уваги етнографів, істориків, філософів, психологів, соціологів та політологів. Ця обставина обумовлює використання різних концептуальних підходів соціально-наукового знання.
Як засвідчили трансформаційні процеси 1980 – 1990 років, етнополітичний рух конституювався, що дозволило деяким дослідникам дійти висновку про появу в політичному просторі специфічних суб’єктів. Так, Д. Драгунський вважає, що етнос із суб’єкта права перетворився на суб’єкт політики [1]. Л. Дробижева виокремлює етнотериторіальні угруповання як суб’єкти політичного процесу [2]. При цьому автори наголошують на багаторівневій природі і поліфакторній обумовленості політизації етносу.
Згідно з концепцією С. Соколовського, в середовищі кожного етносу відбувається горизонтальна і вертикальна диференціація культури, побутують різні стилі життя і світорозуміння. Стабільність і сталість культури – це ідеальні типологічні конструкції. Однак „не культурна однорідність породжує етнос,.. а саме буття цієї спільноти може породжувати певний рівень культурної однорідності” [3].
Особливого значення набуває вивчення етнічних стереотипів та соціальних настановлень у сфері міжнаціональних відносин, оскільки саме вони є найважливішими елементами формування етнічних меж, що безпосередньо визначають характер міжетнічного сприйняття та взаємодії. Ці проблеми й сьогодні лишаються відкритими для наукових розвідок, що й обумовлює мету нашого дослідження – визначити сфери взаємодії етнічних спільнот, в яких можливі прояви етнічних меж між етнічними угрупованнями з різними культурними та соціальними характеристиками.
В умовах, коли соціальна напруга зростає (як, наприклад, в Україні), то етнічна згуртованість, як правило, посилюється. Одночасно збільшується вірогідність неконтрольованих соціальних виступів та бажання лідерів різних політичних сил використати таку ситуацію в своїх цілях. То ж не випадково дослідження проблеми етнічних кордонів стає все актуальнішим. (Зазначимо, що етнічний кордон виступає тут не в значенні територіального розселення народів, а як суб’єктивно усвідомлена дистанція в міжетнічних відносинах).
Теоретичне обгрунтування проблеми етнічних кордонів свого часу здійснив П. Кушнер. Він виходив, передусім, з того, що етнічні кордони не повинні підмінюватися кордонами адміністративними, при встановленні яких виходять не з території, на якій компактно проживає народ, а з „статуту і постанови” [4] – етнічні кордони не можна ототожнювати з природними географічними рубежами. Як відзначає П. Кушнер, етнічні кордони, що склалися на сьогодні, є результатом історичних процесів та міжетнічних відносин. Вони дуже нестійкі, постійно змінюються, у зв’язку з чим розглядати їх можна лише стосовно певної історичної чи сучасної дати [5].
Аналізуючи проблему етнічних кордонів, П. Кушнер підкреслює роль національної самосвідомості і мови, їх етновизначальну і культурновизначальну функції в установленні міжетнічного контакту впродовж етнічного кордону серед етнічних груп, що компактно проживають і взаємодіють. В такому контексті основна увага в дослідженні природи етнічних кордонів приділяється не стільки територіальній проблемі (що визначає етнічні кордони сусідніх народів), скільки питанням суб’єктивно встановленої культурної дистанції з „прикордонним” або іншим народом. П. Кушнер пропонує такі ознаки функціонування рідної мови: якою мовою розмовляють у сім’ї, якою мовою розмовляють члени сім’ї з сусідами, якою мовою спілкуються на роботі, якою мовою навчаються діти в школі, якою мовою співаються пісні тощо.
Розглядаючи українсько-російське прикордоння, П. Кушнер відзначає, що такі етноутворюючі ознаки, як матеріальна культура, побут, фольклор тут не справляють визначального впливу в силу близькості культур і зводяться лише до їх переліку. Водночас, аналізуючи природу і характер функціонування етнічних кордонів, він вважає, що „складний процес трансформації етнічних кордонів залежить від національних відносин”, а тому їх проблему необхідно досліджувати в тісному зв’язку з національною проблемою в цілому [6]. Національні відносини автор розглядає як процес переселення народів на нові території або розширення споконвічних територій, як процеси міграції чи експансії, а також етнічної асиміляції.
В західній науці тема етнічних кордонів і культурних відмінностей досліджувалася норвезьким вченим Ф. Бартом (збірка „Етнічні групи і кордони. Соціальна організація культурних відмінностей”) [7]. Ф. Барт досліджує етнічні кордони в тісному зв’язку з етнічністю. На його думку, етнічність – це форма соціальної організації культурних відмін, а етнічний кордон є визначником групи. При цьому особливого значення набувають ті культурні характеристики, яким група віддає перевагу. Під етнічною групою розуміється етнічна спільнота чи в значенні народу, чи якоїсь його частини.
Ф. Барт (як, до речі, й вітчизняні дослідники) вважає, що прикметні характеристики етнічної групи виявляються за певних історичних, політичних, економічних умов та за конкретних обставин. В одних випадках визначальну роль відіграють економічні та історичні, політичні й соціальні умови, в інших – становище, досягнуте мирною взаємодією груп чи, навпаки, нагнітанням конфліктної ситуації. Водночас на той чи інший стан найчастіше впливає історичний досвід або соціально-політичні фактори, які, взаємодіючи, сприяють збереженню і прояву маркеруючих характеристик. Роль історичної пам’яті в уявленнях і регуляції поведінки зростає, коли в суспільстві спостерігається напруга, конфліктна ситуація. Одночасно соціальні фактори, наприклад, соціальна дистанція, що посилюється, можуть справити істотний вплив на передконфліктні ситуації.
Культурна різноманітність сучасного суспільства, на думку Ф. Барта, продовжує існувати, незважаючи на всебічні контакти й широку мережу інформації в усьому цивілізованому світі. Етнічні відмінності зберігаються, незважаючи на рух людей, що перетинають етнічні кордони, та зміну людьми свого членства в різних етнічних і соціальних категоріях. Етнічні відмінності не поглинаються єдиною узгодженою системою. Вони існують, незважаючи на основи, на яких вибудовується соціальна система. Взаємодія в такій соціальній системі не призводить до ліквідації етнічних відмінностей шляхом їх зміни або акультурації; культурні
