Етносоціологічний підхід віддає перевагу інструменталістським концепціям, які, використовуючи набір маркерів етнічного кордону, розглядають „багатозначність і базу етнічності, що змінюється” [16].

Ф. Барт, як прихильник конструктивістського розуміння природи етнічного, провідну роль в мобілізації етнічності відводить лідерам, які добиваються певної політичної мети [17]. В теорії колективних дій, що пояснюють етнічні конфлікти, сьогодні це досить популярний напрямок. З теоретичних позицій ця теза розглядається в працях В. Тишкова і Л. Дробижевої [18]. Історичний досвід та етносоціологічні дослідження свідчать, що результативні лідери могли мобілізовувати маси лише в тому випадку, якщо були відповідні передумови, якщо група усвідомлювала конкретні інтереси, декларовані лідерами. Так, А. Попов виокремив варіанти „етнічної мобілізації”, використовуючи як світовий досвід, так і практику міжетнічних конфліктів, що розгорнулися на пострадянському просторі. Варіанти, на його переконання, такі:

· „Минулі і теперішні, справжні й уявні образи повинні бути емоційно актуалізованими”, представленими в суспільній свідомості як національне приниження, що зачіпає честь і гідність „кожного представника даного етносу”.

· Протестні дії мають зорієнтовуватися „програмою привабливих політичних цілей і практичних кроків”, покликаних компенсувати моральні та матеріальні втрати, завдані народові [19].

З урахуванням цих обставин та уявлень про роль етнічних лідерів, пріоритетом у процесі досліджень стає виявлення історичних, соціальних, політичних, економічних і соціально-психологічних передумов, що можуть стати маркерами етнічних кордонів, спроможних створювати конфліктні ситуації. Водночас проблеми формування етнічних кордонів вивчаються для виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на об’єднання і роз’єднання народів, пояснення процесів міжетнічної взаємодії задля взаєморозуміння і злагоди. Саме тому останнім часом досліджуються проблеми соціальної і культурної дистанції.

Поняття соціальної дистанції є одним з провідних у визначенні ступеня схожості або несхожості, близькості або відчуженості соціальних груп, що визначають їх соціально-політичні орієнтації. За допомогою вимірів соціальної дистанції окреслюється статус, потенціал соціальних груп, а в етнічно диференційованому суспільстві – соціальні позиції етнічних груп. Встановлена соціальна дистанція, взаємовпливи груп стають показниками ступеня їх рівності, якісними індикаторами соціальної справедливості, соціального та етнічного співіснування, взаємоповаги.

Культурна дистанція, вважає Н. Лебедєва, – „це суб’єктивне уявлення,.. суб’єктивний образ”. Цей образ „є як відбитком об’єктивної різниці взаємодіючих етнічних культур, так і відбитком реальності міжгрупових відносин і внутрішньогрупового стану” [20]. Предметом аналізу стають не всі елементи культури, а ті, що обумовлюють соціально дистанційний зміст в конкретних політичних і економічних умовах. Наприклад, російська мова для значної частини населення України була мовою діловодства та спілкування. Однак сьогодні, коли українська мова одержала статус державної, для багатьох жителів країни вона набула й соціально-дистанційного значення.

Для виміру величини культурної дистанції, що сприймається суб’єктивно, пропонується використовувати такі методи: метод етнічних стереотипів (кількість співпадаючих характеристик в авто- та гетеростереотипах); метод виявлення міжкультурних запозичень (показує кількість запозичень у внутрішньокультурних рисах; чим значніша культурна дистанція, тим більше усвідомлюються міжкультурні запозичення у сфері матеріальної культури і менше – у сфері духовній і психологічній); шкала соціально-психологічної близькості (на основі шкали соціальної дистанції Богардуса).

На думку Л. Дробижевої, культурну дистанцію можна зрозуміти, розглядаючи її комплексно – в історичному, соціальному і політичному контексті [21]. При такому підході предметом аналізу етнокультурної відмінності (в її суб’єктивному розумінні як явища етнокультурної дистанції) стають не всі елементи культури, а тільки ті з них, що мають соціально дистанційний зміст в етнополітичних орієнтаціях, у конкретних політичних і економічних умовах. Л. Дробижева досліджує феномен культурної дистанції на емпіричному рівні, що розглядається крізь призму етнічних особливостей соціально-фахової діяльності, ідеологічних орієнтацій, уявлень про нормативні цінності. Уявлення про нормативні цінності та їх сприйняття як чинника соціокультурної дистанції включає три взаємозалежні напрямки: а) ставлення до загальнолюдських цінностей; б) ставлення до специфічних етнокультурних цінностей і розпоряджень; в) перспектива сприйняття власної етнічної ідентичності й іншої етнічної групи.

Як показали дослідження, соціокультурна відмінність і, відповідно, культурна дистанція – не однакові величини в різних сферах дійсності. В різних сферах соціальної взаємодії народів, що контактують, буде різною і культурна дистанція між ними. Природним є питання про взаємну доповнюваність і залежність культурно-обумовлених розходжень та розходжень як результату неузгодженостей звичних статусних ролей у мінливій стратифікаційній системі суспільства. Такий підхід до дослідження культурної дистанції й етнічних меж узгоджується з положеннями концепції Ф. Барта про соціальну обумовленість культурних розходжень і неодномірний простір культурної відмінності.

В умовах трансформації сучасного українського суспільства у взаємодії етнічних груп змінюються структурні позиції, системи цінностей та ідеології, а, відповідно, й співвідношення між етнічними кордонами та етнічними відмінностями. Дослідникам важливо визначити загальні взаємоприйнятні цінності та орієнтації, що можуть забезпечити безпеку кожній із контактуючих етнічних груп та динамічну стабільність їх взаємовідносин на основі узгоджених інтересів. У процесі емпіричного аналізу, при визначенні основних етнічних маркерів, виявляються етнічні кордони між етнічними групами та різними культурними і соціальними характеристиками. Такий аналіз дозволить з’ясувати не тільки те, що об’єднує і роз’єднує представників різних етнічних груп, але й встановити, які умови сприяють міжетнічній толерантності та етнічній солідарності.

Література:

1. Драгунский Д. В. Навязанная этничность // Полис– 1993 – № 5 – С. 27.

2. Конфликтная этничность и этнические конфликты. – М., 1994. – С. 4 – 14.

3. Соколовский С. В. Парадигмы этнологического знания // Этнографическое обозрения – 1994 – №2 – С. 8

4. Кушнер П. И. Этнические территории и этнические границы. М., 1951. – С. 18.

5. Ethnic Groups and Boundaries. The Social Organization of Culture Difference.