Реферат на тему:
Етнічний конфлікт – вивчений феномен?
Останні десятиріччя ХХ століття в суспільно-політичному дискурсі одержали назву ери „етнічного ренесансу”. З розпадом СРСР, Югославії, із зростанням етнічної напруженості на Близькому Сході, в Європі та Канаді проблематика етнічних конфліктів все частіше привертає увагу політологів, соціологів, етнологів, антропологів, теоретиків міжнародних відносин. Та навіть побіжний погляд на конфліктні ситуації з участю етнічних груп дозволяє зрозуміти, що поняття „етнічний конфлікт” тлумачиться досить довільно. Здебільш увага фокусується на тих аспектах етнічного конфлікту, які є ближчими до проблематики певної дисципліни.
З іншого боку, термін „етнічний конфлікт” став останнім часом мало не спільним знаменником, своєрідним деномінатором для позначення різного роду соціальних і політичних конфронтацій. Проте здається дискусійним, що використання прикметника „етнічний” може посприяти ліпшому з’ясуванню причин групової мобілізації, виробленню засобів врегулювання конфлікту. Та й чи не ускладнює з’ясування суті явища розгляд його крізь призму „етнічної ідентичності”? У цій ситуації проблематика етнічного конфлікту подрібнюється, обмежуються можливості вивчення явища в інтегрованій формі. Отже, метою нашої розвідки є спроба висвітлити найбільш дискусійні проблеми теоретико-методологічного характеру, що з’являються в сучасній науковій літературі стосовно проблеми „етнічного конфлікту”.
Проблеми теорії
Переважна більшість дослідників відзначає, що, попри значну увагу до проблеми етнічного конфлікту як в межах традиційних суспільних дисциплін, так і в сучасних міждисциплінарних дослідженнях, і досі немає чіткої відповіді на запитання, що є етнічний конфлікт? Чи це лише форма соціального конфлікту, учасниками якого стають етнічні групи, чи, можливо, етнічний конфлікт є особливим типом групових, суспільних конфліктів?
Наступним є питання природи етнічного конфлікту. Іншими словами, чи етнічний конфлікт викликається такими факторами, як фрустрація, що виливається в агресію, чи як загроза ідентичності, потреба у забезпеченні цілісності групи, неефективність соціального контролю. Тобто, обумовлюється він спонтанними або ірраціональними чинниками чи все ж є раціонально спланованим засобом досягнення певних цілей?
Близька до попередньої проблема походження етнічного конфлікту. Вона включає окреме питання причин виникнення конфлікту. Вважається, що не буває якоїсь однієї, універсальної причини для його вибуху. Одні й ті ж фактори в певній ситуації можуть спричинити конфлікт, а в іншій – ні. Тому одним з найважливіших завдань є з’ясування умов, за яких відносини між етнічними групами можуть перерости у відкритий конфлікт.
Ще однією теоретичною проблемою є створення вичерпної та, водночас, зручної типології етнічних конфліктів. Дослідники вирізняють внутрішні і зовнішні етнічні конфлікти. Дехто говорить про міжетнічні, маючи на увазі внутрішні (внутрідержавні) і міжнародні конфлікти. Загалом у цьому напрямі не склалося єдиної точки зору щодо вироблення типології. Однокритеріальні типології не відображають всієї повноти конфліктних явищ, тоді як багатокритеріальні часто сприймаються як надто штучні.
Нарешті, практичні питання: пошук ефективних способів запобігання та врегулювання етнічних конфліктів. Треба зазначити, що в суспільних науках вироблено чимало теоретичних порад щодо врегулювання групових конфліктів. Практична перевірка багатьох рекомендацій часто вимагає значних коштів. Іншою проблемою є те, що лідери окремих етнічних груп і навіть націй не прислухаються до аргументів науковців, переслідуючи свої вузькополітичні цілі.
Проблеми методології
Вивчення „етнічних конфліктів” значно ускладнюється тим, що, з одного боку, проблема вивчається в руслі традиційних суспільних дисциплін, а з іншого – в жодній з них не було вироблено цілісної теорії етнічного конфлікту. Отож постає питання: чи потрібно мати окрему теорію для кожного типу конфліктів (міжособистісного, групового, класового, етнічного, політичного тощо), чи слід розглядати різні прояви конфліктних відносин із загальної перспективи?
На Заході дискусії щодо цього розпочалися ще на початку 1950-х років. Дослідники, схильні до генералізації, твердять, що безпосереднє вивчення окремого типу конфліктів, скажімо, етнічного, не може дати достатньої інформації для побудови теорії, спроможної пояснити досліджуване явище. Якщо взяти до уваги ці міркування, то можна дійти висновку, що при окремішньому вивченні певного типу конфлікту залишатимуться поза увагою важливі факти чи змінні величини, необхідні для адекватного його розуміння. Тобто, окрема теорія (наприклад, теорія етнічного конфлікту) буде недосконалою, оскільки не враховує порівняння з іншими типами конфліктів і не підпадає під загальну теорію конфлікту.
Аргументи представників узагальненого підходу до вивчення конфліктних явищ зводяться до того, що наукова цінність загальної теорії полягає в її здатності забезпечити повніше розуміння кожного окремого типу конфлікту, ніж це можна було б зробити в межах спеціальних теорій і, відповідно, краще пояснити цілу низку конфліктних явищ [1]. Інша група вчених не піддає сумніву необхідність узагальненого вивчення конфлікту, проте порушує питання про потребу його поступового нарощування. Їх аргументи випливають з тези Р. Мертона про те, що емпірично перевірені „теорії середнього рівня” є первинним завданням соціологічного аналізу. Р. Дарендорф у своїх ранніх працях поділяв цей погляд. Він зазначав, що загальна теорія конфлікту – невід’ємний компонент цілісної теорії суспільства [2].
Деякі автори схильні розглядати конфлікти у їх найрізноманітніших формах і проявах. Виступаючи проти узагальненого вивчення конфлікту, вони (зокрема, K. Singer, D. Header, M. Janowitz) стверджують, що окрема теорія для певного типу конфлікту була б кориснішою в пізнавальному плані, аніж загальна теорія [3]. Аргументується такий підхід тим, що глибоке розуміння класового, релігійного чи етнічного конфлікту передбачає вивчення особливостей того чи іншого його типу, а не включення його до загальної теорії.
Дискусії, що розпочалися ще в 1950-х роках щодо методів вивчення конфліктних явищ, в сучасному суспільствознавстві набули дещо іншого звучання. У зв’язку зі зростанням взаємозалежності суспільних дисциплін питання про спосіб вивчення конфлікту
