За переписом 1926 року, в Луганському окрузі налічувалося 49 національностей, з них 10 основних – українці, росіяни, євреї, німці, татари, білоруси, греки, поляки, молдовани, вірмени. 34 етнічні групи були представлені незначною кількістю людей. Українці та росіяни складали 94,39 %, з них українці – 51,65 %, росіяни – 42,22 %. Серед міського населення росіян було 51,53 %, українців – 39,22 %. У сільській місцевості навпаки – українців було близько 2/3 (59,70 %), а росіяни складали 1/3 (37,05 %).

57,44 %, тобто більше половини населення округу, рідною вважали російську мову, 38,02 % – українську. Серед українців 3/4 вважали рідною мовою українську і 26,19 % українців (1/4) вважали рідною російську мову. Росіяни ж майже всі (98,84 %) вважали рідною мовою російську і тільки 0,5 % – українську. Особливо активно процеси асиміляції відбувалися в містах. У Луганську росіян проживало 51,53 %, а називали російську мову рідною 75,43 % – 3/4 населення. Українську мову в Луганську вважали рідною 17,03 % жителів. У сільській місцевості українську мову вважали рідною 49,43 %, а російську – 47,24 % населення [15].

В наступні роки Донбас був підданий ще сильнішій русифікації. За даними переписів 1970, 1979, 1989 років видно відносне зменшення частки українців і збільшення частки росіян в етнічній структурі населення Луганської області (відповідно 54,8 % і 41,7 %, 52,8 % і 43,8 %; 51,9 % і 44,8 %) [16]. Для порівняння: у Тернопільській області співвідношення між українцями і росіянами 1989 року склало 96,6 % до 2,3 %, в Івано-Франківській – 95 % до 4 %, у Чернігівській – 91,4 % до 6,8 % [17].

Продовжувала розвиватися тенденція розбіжності рідної мови з етнічною приналежністю. Від перепису до перепису зменшувалося відносне число українців, що вважали українську мову рідною: 1959 – 87,6 %, 1970 – 78,3 %, 1979 – 71,6 %, 1989 – 66,4 %. Серед росіян 1989 року 99,2 % назвали рідною мовою російську, 0,8% – українську. Русифікація провадилася не тільки стосовно українців. Так, за переписом 1979 року в Луганській області російську мову назвали рідною 69,9 % білорусів, 95,8 % євреїв, 91 % греків, 74 % татар [18]. Аналогічні процеси характерні і для Донецької області. Тут 1989 року проживало 50,7 % українців і 43,6 % росіян. При цьому тільки 59,6 % українців вважали українську мову рідною.

Водночас Центр і Захід України демонстрували стабільність і навіть збільшення зв’язку етнічної і мовної приналежності українців (наприклад, у Черкаській області в 1959 і 1989 роках українську мову назвали рідною 98,9 % і 97,8 % українців, у Тернопільській області – відповідно 99,7 % і 99,8 %, у Львівській – 98,2 % і 98,9 %) [19].

Дослідження, проведенні 2002 року фондом „Демократичні ініціативи” та центром „Социс”, [20] підтверджує тезу про те, що коли розглядати питання про визначення національності і рідної мови з урахуванням регіональних розбіжностей, то культурні ідентифікації серйозно відрізняються одна від одної (див. таблиці 1 і 2).

Таблиця 1

Яка ваша національність? | %

Вибірка 2000, відповіли 2000 (100 %) 

Українець | Росіянин | Інша

Київ | 80,6 | 16,7 | 2,8

Північний регіон | 94,5 | 4,9 | 0,5

Центральний | 88,2 | 9,3 | 2,4

Північно-східний | 73,4 | 22,6 | 4,0

Північно-західний | 97,2 | 2,1 | 0,7

Південно-східний | 82,8 | 14,6 | 2,6

Західний | 96,2 | 2,9 | 1,0

Південно-західний | 90,6 | 4,7 | 4,7

Південний | 76,6 | 15,9 | 7,5

Крим | 20,8 | 73,3 | 5,9

Східний | 55,1 | 42,0 | 2,9

Всього | 78,3 | 18,8 | 3,0 

Таблиця 2

Ваша рідна мова? | %

Вибірка 2000, відповіли 2000 (100 %) 

Українська | Російська | Інша

Київ | 64,8 | 35,2 | 0

Північний регіон | 88,0 | 11,5 | 0,5

Центральний | 83,7 | 15,4 | 0,8

Північно-східний | 61,0 | 37,9 | 1,1

Північно-західний | 97,9 | 2,1 | 0,0

Південно – східний | 64,8 | 34,3 | 0,9

Західний | 96,2 | 3,8 | 0,0

Південно-західний | 89,4 | 7,1 | 3,5

Південний | 60,2 | 35,8 | 4,0

Крим | 10,9 | 86,1 | 3,0

Східний | 19,7 | 78,3 | 1,9

Всього | 65,4 | 33,3 | 1,3

На підставі цієї статистики можна зробити висновок, що україно-російські відносини в Донбасі набули явно асиметричного характеру. Як вважає І. Кононов, пояснювати такі тенденції мовної ситуації в регіоні лише зовнішнім впливом не можна, хоча не можна і не враховувати русифікаторської політики КПРС. З кінця 1950-х років, коли припиняються значні міграційні потоки, пов’язані з будівництвом промислових об’єктів, можна говорити про утворення в регіоні стійкої територіальної спільноти. Вочевидь, і мовна ситуація змінюється, на думку цього автора, у зв’язку з внутрішніми закономірностями розвитку спільноти: „...у Донбасі відбувалася не проста русифікація чи денаціоналізація, а формувався особливий культурний організм. Формувався він у результаті складної і тривалої історії” [21].

Філологи, що вивчають ці процеси, частіше відзначають явище україно-російського культурного синтезу. Фахівець з української фразеології В. Ужченко пише: „Багато виразів східного регіону України вживаються на українській і російській мовах – особливо у великих промислових центрах” [22].

Сучасний дослідник мови на Луганщині Ю. Фесенко вважає, що „імовірно, ще в перших