Ось лише один фрагмент твору. „Площа Куба. Шістдесят шість потужних концентричних кіл: трибуни. У шістдесят шість рядів: тихі світильники облич, очі, які відбивають сяйво небес, – або, можливо, сяйво Єдиної Держави…

А зверху на Кубі, біля машини – непорушна, як із металу, постать того, кого ми називаємо Благодійником. Обличчя звідси, знизу, не роздивитися: видно тільки, що воно окреслене суворими, величними, квадратними обрисами. Та зате руки…

І раптом одна з цих велетенських рук повільно здійнялася – повільний чавунний жест – і з трибун, підкоряючись піднятій руці, підійшов до Куба номер. Це був один з Державних Поетів, на долю якого випав щасливий жереб – увінчати свято своїми віршами. І загриміли над трибунами божествені повільні ямби – про того безумного, зі скляними очима, що стояв там, на сходах, і ждав логічного наслідку своїх безумств” [5].

Цей роман з позицій сьогодення сприймається не тільки як пересторога про тоталітарні тенденції, реалізовані деякими політичними режимами у ХХ столітті, а й як своєрідне попередження, куди може привести прагнення „скляним, електричним, вогнедихаючим ІНТЕГРАЛОМ проінтегрувати безкінечне рівняння всесвіту”. Наука, відірвана від моральних і духовних засад в умовах вселенської „наддержави” і торжества технократів, загрожує нечуваною небезпекою людині й суспільству.

Фантастика, як наступна складова футуроорієнтованого потенціалу людства, є формою відображення світу, в якій на основі реальних уявлень створюється логічно несумісна з ними картина Всесвіту. Цей жанр реалізується в художній літературі, кіно, театрі, живопису тощо. Із соціальною фантастикою пов’язана творчість М. Булгакова, Р. Бредбері, С. Лема, К. Саймака, С. Кінга та інших відомих письменників. Фантастичні твори нерідко відображають один з можливих варіантів розвитку історичного, політичного процесу, застерігаючи від небажаного перебігу подій, з приводу чого Р. Бредбері зауважив: „Ми не передбачаємо майбутнє, ми застерігаємо”. Так, у його оповіданні „Усмішка” показано варіант можливого майбутнього людей, які забули своє минуле, зневажають мистецтво, культуру. І навіть більше того – з незрозумілою насолодою знищують „Мону Лізу”. Шматок портрета – загадкова усмішка жінки – діcтається малому хлопчикові як нагадування про прекрасне, нетлінне, як сподівання на подолання цивілізацією загрозливої у своїй реальності дегуманізації.

Наукову фантастику В. Косолапов визначає як „джерело ідей для соціального прогнозування”. Це підтверджують спостереження за реалізацією ідей, змальованих у науково-фантастичних творах. Так, із 108 ідей Ж. Верна, фантастичних у його час, на сьогодні реалізовано близько 70. Реалізація ще кількох десятків принципово можлива в майбутньому, і тільки 10 визнано помилковими. З 86 ідей Г. Уеллса помилковими вважається лише 9, у О. Бєляєва з 50 ідей – тільки 3. В майбутньому принципово може бути здійснено більшість фантастичних поки що ідей, запропонованих С. Лемом, І. Єфремовим, А. і Б. Стругацькими [6].

Прогностика в науці розглядається як самодостатній напрям, основу якого складають спроби оцінити майбутні соціальні події у певній галузі наукових (як природничих, так і соціальних) знань. Окремі елементи прогнозування існували вже в стародавньому світі. З розвитком наукових знань у XV – XVII століттях вони почали складатися в систему. Цей процес значно прискорився на середину ХІХ століття — час виникнення марксизму, який гучно заявив про себе як про загальнометодологічну основу вивчення тенденцій соціально-історичного процесу і з яким значна частина дослідників власне й пов’язувала початок здійснення наукового прогнозу в суспільних науках.

На межі ХІХ — ХХ століть під впливом марксизму та інших соціальних вчень з’являються твори прогностичного характеру, присвячені конкретним проблемам майбутнього. Інтерес наукової громадськості до окремих аспектів майбуття планети і людства стимулював, зокрема, бурхливий розвиток природничих наук. 1901 року Г. Уеллс опублікував працю „Передбачення впливу прогресу техніки і науки на життя і думку людини”, у якій розглядалися вірогідні соціальні наслідки науково-технічного прогресу. Французький вчений П. Бертло виступив з прогнозом переходу в майбутньому до промислового виробництва синтетичних продуктів харчування хімічними методами. Достовірним виявився прогноз К. Ціолковського щодо виходу людства в космічний простір. Широку наукову перспективу пізнання глибинних процесів розвитку людства відкрила ідея ноосфери, сформульована першим президентом Української академії наук В. Вернадським. Відомі також прогнози Д. Менделеєва, І. Мечникова, І. Павлова, К. Тимірязєва та інших вчених, які відкрили нові напрями прогнозування тенденцій людського розвитку в різних галузях природничих і соціальних наук.

Термін футурологія (від лат. futurum – майбутнє і logos – учення) увів 1943 року в науковий обіг німецький соціолог О. Флехтгайм. Він мав на меті створити нову науку, своєрідну „філософію майбутнього”, орієнтовану на науково-теоретичну розвідку з тим, щоб протиставити її утопії. Вчений розглядав футурологію як науку, вільну від будь-яких ідеологічних і соціально-утопічних доктрин, як галузь суспільствознавства, завданням якої є розробка концепцій майбутнього людства, перспектив розвитку соціальних процесів.

Починаючи з 60-х років ХХ століття, футурологія і прогнозування в західній науці зблизилися й отримали значний поштовх. Таке зближення, з точки зору соціальних наук, закономірне, оскільки „між ними не існує жорсткого розмежування, і загальні спостереження, які стосуються футурології, підходять для прогнозування” [7]. Різниця між ними може існувати лише в орієнтаціях. Якщо