Консультативний комітет доводить до ЄК точку зору представників держав-членів на питання, що розглядається. Незважаючи на те, що ЄК повинна всебічно розглянути зауваження консультативного комітету, вони не обмежують її при прийнятті рішення і тому консультативний комітет не може безпосередньо вплинути на результати розгляду питання в ЄК. Процедуру консультативного комітету використовують в основному при розгляді заходів, що стосуються формування внутрішнього ринку.

Адміністративні комітети створені для вирішення проблем аграрного ринку. Кожний такий комітет розглядає питання відповідної категорії продуктів. Процедура полягає в тому, що та пропозиція, якій ЄК передбачає надати правовий статус, подається на розгляд відповідного адміністративного комітету. Останній приймає рішення кваліфікованою більшістю, причому вагомість кожного голосу така ж, як у Раді Міністрів.

І в цьому випадку ЄК приймає рішення незалежно від висновків комітету — враховуючи їх, Комісія лишається абсолютно вільною у виборі. Проте, якщо висновки комітету і ЄК не збігаються , справа передається до Ради Міністрів, яка може переглянути рішення ЄК протягом місяця. Якщо ж рішення ЄК співпадає з висновками комітету або ж останній не зміг визначитись (не набрав кваліфікованої більшості голосів ні “за”, ні “проти”), то рішення Комісії є остаточним і не підлягає оскарженню у Раді.

Регулюючі комітети працюють на тих же засадах, що і адміністративні, але в інших галузях. Це питання розробки спільних митних тарифів, єдиних стандартів на продовольчі товари, ветеринарний контроль, законодавство щодо охорони навколишнього середовища тощо. У регулюючого комітету більш широке коло питань, які можуть бути оскаржені в Раді Міністрів. Якщо заходи, що плануються ЄК, суперечать думці комітету або якщо комітет не визначив свою позицію, Комісія виходить до Ради Міністрів зі своїми пропозиціями. У цьому випадку Рада приймає рішення кваліфікованою більшістю.

Якщо рішення не вдається прийняти протягом відповідно визначеного терміну після надходження матеріалів (як правило — три місяці), Комісія приймає рішення на свій розсуд. Винятком є ті випадки, коли Рада Міністрів чітко висловила своє ставлення та відхилила пропозиції ЄК простою більшістю. У таких випадках ЄК не може приймати рішення з цього питання, а повинна надати нову пропозицію.

Існує також спеціальна процедура прийняття рішень при розгляді заходів торговельної політики. Ця процедура дозволяє ЄК приймати рішення прямої дії після того, як вона була ознайомлена з висновками консультативного комітету. Проте ці рішення мають бути схвалені Радою Міністрів у тримісячний термін. У протилежному випадку вони анулюються.

Як бачимо, існуюча в ЄС процедура підготовки та прийняття рішень є складною, проте закладений у ній механізм перевірок та противаг забезпечує демократичність процесу, грунтуючись на відкритій дискусії, консультаціях та консенсусі.

Зараз у наукових і політичних колах, у державних інститутах України та інших країн СНД широко розповсюджені не тільки позитивні оцінки результатів 50-річного розвитку європейської інтеграції, але й заклики до перенесення її досвіду на вітчизняний грунт. Разом з тим багато спеціалістів-міжнародників досить скептично оцінюють здійснення подібних проектів, вважаючи, що для цього потрібні цілком об'єктивні передумови, а головне — потрібен час.

Паризький договір 1951 р. про ЄОВС готувався майже рік. Римські договори 1957 р., що заснували “Спільний ринок” і Євроатом, — два роки, ЄЄА 1986 р., що містив програму створення єдиного внутрішнього ринку в ЄС, — близько чотирьох років, Маастрихтський договір про перетворення ЄС в економічний, валютний і політичний союз — майже три роки. Взагалі ж процес західноєвропейської інтеграції триває п'яте десятиріччя, а завершить ся на початку третього тисячоліття нашої ери.

СНД ж існує тільки шість років. Тому категоричні висновки про життєвість СНД уявляються скороспілими і поверховими. Проте існує питання, чи придатний у принципі досвід Європейського Союзу для СНД, чи піддається він перенесенню на наші умови з наслідками далекого і недавнього комуністичного минулого?

У Західній Європі національні держави давно сформовані. Вони пережили трагедії двох світових війн, обрали шлях подолання націоналістичної ідеології і силової політики. Країни Західної Європи стали на шлях будівництва нового інтеграційного типу міждержавного співробітництва. На території ж колишнього СРСР на роди, що накопичили негативний досвід існування в централізованих імперіях — царській та радянській — зробили вибір на користь створення незалежних держав. Зрозуміло, що становлення нових держав відбуватиметься не один рік, зумовлюючи у цей період переважання відцентрових тенденцій на території колишнього Союзу над доцентровими.

У Західній Європі на шлях інтеграції вийшли країни з віковими традиціями ринкової економіки, в якій із зростаючою силою діяла тенденція до міждержавної кооперації виробництва. Членами ж СНД є країни, в яких триває процес руйнування старої системи державної надцентралізованої командної економіки, а перехід до ринкового господарства лише розпочався.

Крім перелічених відмінностей, які обумовлені попереднім історичним розвитком і можуть бути визначені як системні, є ще одна суттєва розбіжність, що має геополітичний характер. Консолідації західноєвропейських країн значною мірою сприяли обставини “холодної війни”. Сьогодні світ уже не біполярний, і фактор загальної зовнішньої загрози, яка підштовхувала б учасників СНД до об'єднання, майже зник. Натомість існує певна загроза їх незалежності всередині Співдружності, і перш за все через незжиті ще імперські амбіції в Росії.

В загальному досвіді ЄС є специфічне і універсальне — дві складові, які можна виявити і проаналізувати на різних рівнях:

- у загальній концепції, стратегії та інституційній моделі Європейського Союзу;

- в конкретних напрямках його практичної політики;

- в діяльності фірм, банків та інших об'єктів господарювання в умовах