В Україні зберігається високий рівень оподаткування. За деякими даними, податки та інші обов'язкові платежі, що використовують фонд оплати праці як основу для підрахунків, у 1994 р. вилучали до бюджету понад 90 крб. з кожних 100 крб. заробітної плати. У 1995 р. у зв'язку з введенням податку на прибуток та нових нижчих ставок податку на добавлену вартість цей показник зменшився і становив 83 крб. , але це суттєво не змінило ситуацію з рівнем оподаткування фізичних та юридичних осіб.

Світовий досвід переконливо засвідчує, що високими темпами економіка розвивається тоді, коли прибуток оподатковується на рівні 10-12%. При ставці податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умови для його ефективного використання. Тому податкові пільги у вільних економічних зонах для малих підприємств повинні тривати не більше 2-5 років. Оптимальні податки з прибутку дорівнюють 20-30%, тоді досягається економічне зростання на 3-6% на рік. Воно може підтримуватися тривалий час. Коли оподаткування підвищується до 30-55%, відбувається "згортання" розвитку економіки, оскільки послаблюється економічний інтерес виробників і база для оновлення капіталу та вдосконалення виробництва. З метою отримання додаткових податкових надходжень у державний бюджет 1995 р. та наступних років було б доцільно:

- на першому етапі (1996-1997 рр.) мінімізувати ставки оподаткування всіх виробників товарів і послуг;

- на другому етапі (з 1998 р.) стимулювати розвиток конкурентноздатних виробництв на основі введення податкових "канікул" у пріоритетних галузях національної економіки і створення в окремих регіонах вільних і офшорних зон.

Такі б заходи сприяли також поверненню на легальний ринок капіталів, які сьогодні приховуються від оподаткування, і розширили б коло платників податків, зокрема у майбутньому, та сприяли б виходу держави з кризового стану.

Важливим джерелом поповнення коштів державного бюджету в перехідний період можуть стати іноземні позички, але за умови їх раціонального й ефективного використання, оскільки вони можуть перетворитися у гальмо економічного розвитку країни. Що така загроза існує реально, засвідчують факти. Так, сьогодні переважна частина іноземної допомоги Україні поступає у сфери виробництва сировини і напівфабрикатів та на оплату енергоносіїв. Західний капітал уникає інвестицій у високотехнологічні та наукоємкі галузі.

Підхід до отримання й використання іноземних кредитів повинен бути дуже виваженим і вирізнятися поміркованістю. Інакше може повторитися ситуація, з якою зіткнулись країни Східної Європи. Наприклад, Угорщина свого часу взяла кредит у розмірі 4 млрд. доларів. У 1995 р. сума боргу зросла з 4 до 12 млрд. доларів. Значно збільшилися витрати на обслуговування боргу, загострилися труднощі перехідного періоду.

Щоправда, деякі країни зуміли ефективно використати отримані іноземні інвестиції. Так, бюджетний дефіцит в Ізраїлі 1985 р. становив 15% валового внутрішнього продукту (ВВП) (темпи інфляції - 400%). Різке збільшення американської фінансової допомоги дало змогу в 1987 році практично ліквідувати бюджетний дефіцит, а темпи інфляції впали до контрольованого рівня. Інша справа, що фінансова допомога США Ізраїлю надавалася на дуже пільгових умовах, немислимих для України. Якщо припустити, що народне господарство нашої країни почне розвиватися нормально не раніше, ніж через десять років (а це реалістичний прогноз), то виплата взятих кредитів і відсотків за ними стане надзвичайно складною проблемою. Дехто з вітчизняних економістів вважає, що Україна ніколи не зможе повернути кредитів. У 1995 р. тільки на обслуговування зовнішнього боргу в бюджеті передбачено 213 трлн. крб. (1230 млн. доларів), тобто, майже 15% реально очікуваних надходжень до бюджету .

Іноземні інвестиції виконають позитивну роль у розвитку економіки України, якщо вони будуть вкладатися у високотехнологічні галузі, а не використовуватися як засіб покриття дефіциту державного бюджету і від'ємного сальдо платіжного балансу в торгівлі з країнами (насамперед, з Росією і Туркменистаном), що постачають нам нафту і газ.

Проблеми дефіциту державного бюджету і державного боргу

Дефіцит державного бюджету і розмір державного боргу - це важливі показники фіскальної політики, за якими можна оцінити її ефективність.

Дефіцит державного бюджету означає перевищення державних витрат над доходами, що надходять у державний бюджет.

У сучасному світі всі країни у певний період розвитку стикалися з бюджетним дефіцитом, але якісна оцінка самого дефіциту різна. По-перше, він може бути пов'язаний з необхідністю здійснення великих державних інвестицій у народне господарство; у цьому випадку зростання державних витрат над доходами потрібно визнати обґрунтованим. По-друге, дефіцит державного бюджету виникає внаслідок дії надзвичайних обставин (війна, стихійне лихо), що вимагає значного збільшення бюджетних видатків. По-третє, бюджетний дефіцит може відображати кризові явища в економіці країни. У цьому випадку для його ліквідації вимагаються серйозні економічні і політичні заходи. Саме така проблема постає перед Україною, оскільки за умов системної економічної кризи дефіцит державного бюджету ставі хронічним і малокерованим.

Дефіцит державного бюджету в Україні 1992-1995 рр. зумовлений причинами, серед яких можна виділити:

- низьку ефективність суспільного виробництва;

- нераціональну структуру бюджетних витрат (значна частинні коштів використовується для субсидування нерентабельних виробництв);

- недосконалий бюджетний механізм, непридатний для стимулювання розвитку економіки і соціальної сфери;

- слабку результативність зовнішньоекономічних зв'язків.

Світовий досвід засвідчує, що рівень бюджетного дефіцитні не повинен перевищувати 2-3% валового національного продукту. Для подолання бюджетного дефіциту необхідно забезпечити, насамперед, динамічний розвиток економіки країни, інакше не можна досягнути фінансової стабілізації. Ключ до стабілізації у фінансовій сфері знаходиться у процесі виробництва. Більшість країн для покриття державного дефіциту передусім використовує різноманітні форми державного кредиту, а не емісію грошей.

До програми конкретних дій, спрямованих на скорочення бюджетного дефіциту, входять такі заходи: