[6]. Наївно думати, що „помаранчева революція” була лише наслідком стихійного волевиявлення мас. Неозброєним оком було видно, як уміло і наполегливо вона спрямовувалась у потрібне Заходу річище. Пафосні заяви демократичного Заходу про недотримання європейських стандартів на українських виборах не що інше, як димова заслона „політичної операції” з захоплення плацдарму на кордоні з Росією. При цьому Захід не прикидається, а щиро вірить у свою всесвітньо-історичну місію просування демократичних цінностей на всіх широтах планети і необхідність встановлення на будь-якій території, включаючи, зрозуміло, й Україну, природно притаманного Заходові „демократичного ладу”.
А що буде з Україною і Росією? За великим рахунком – нічого. Вони, як писав Шолом Алейхем, „будуть мучиться і робити життя через те, що сковані одним ланцюгом, хоча й тягнуть його в різні боки” [7]. Тільки Росії доведеться шукати засіб зберегти пристойний вигляд. Але Україна їй у цьому допоможе, бо їй теж подітися нікуди: думками можна полетіти на Захід, але ж землю не перенесеш.
Суспільство після президентських виборів
Перед новим Президентом України, новими владними структурами постав ряд невідкладних завдань як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, у зміні векторів її спрямованості.
Однією з найскладніших проблем є формування і налагодження ефективного функціонування урядових структур, реформування системи державного управління. Було сформовано уряд і виконавчу вертикаль влади включно до районів. Діє Секретаріат Президента, Рада національної безпеки і оборони. „Петро Порошенко, Олександр Зінченко і Юлія Тимошенко є самодостатніми політиками і тому не бачать себе у ролі підлеглих у своїх колег. У результаті вони й були розставлені так, щоб могли самостійно довести свою кваліфікацію і свій талант. А наскільки вони адекватні своїм посадам, покаже час” [8]. Виникли практично три центри виконавчої влади, що створило передумови для їх потенційної конфронтації. Реальність виявилась драматичнішою, ніж можна було передбачати.
Новий уряд України складається з Прем’єра, першого віце-прем’єра, 3 віце-прем’єрів і 18 міністрів [9]. За своєю структурою уряд налаштований на європейську інтеграцію. Про це свідчить спеціально створена посада віце-прем’єра з питань євроінтеграції і призначення міністром закордонних справ Б. Тарасюка, відомого своїми євроінтеграційними настроями. Промисловий блок уряду очолив досвідчений фахівець перший віце-прем’єр А. Кінах. Сільськогосподарський напрям представлений лише міністром аграрної політики В. Баранівським. Віце-прем’єром з гуманітарних питань став М. Томенко. Посада віце-прем’єра з адміністративної реформи надана Р. Безсмертному, незважаючи на його критичне ставлення до призначення Ю. Тимошенко на посаду Прем’єр-міністра. Р. Безсмертний: „Але якщо говорити серйозно, то я готовий навести приклади, які свідчать про те, що у Юлії Володимирівни немає права управляти державою в якості Прем’єр-міністра. Так, вона – сильний лідер, сильніша за багатьох чоловіків. Тимошенко добре вміє управляти ситуацією, але ще краще у неї виходить маніпулювати і шантажувати. Я нікого не агітую проти Тимошенко і сперечатись з Президентом також не буду. Але свою позицію позначив” [10].
4 лютого 2005 року Президент В. Ющенко в залі Верховної Ради України підписав Указ про призначення Прем’єр-міністром України Ю. Тимошенко. Перед цим згоду на її призначення дала Верховна Рада України.У суспільній свідомості неоднозначно сприйнято те, що Президент, здійснюючи кадрові призначення, не уник спокуси „трайбалізму” (схильності до містечковості, клановості, кумівства) і надав міністерські посади О. Рибачуку – керівнику офісу „Наша Україна”, Д. Жванії – головному скарбнику виборчої кампанії Президента, Є. Червоненку – особистому охоронцю, О. Білозір – кумі В. Ющенка. А також і те, що деякі міністри пройшли вишкіл у вищих навчальних закладах США і мають відверту проамериканську орієнтацію. Так, на початку 1990-х років нинішній міністр оборони А. Гриценко навчався в Інституті іноземних мов міністерства оборони США і на оперативно-стратегічному факультеті Університету ВПС США. Р. Зварич, міністр юстиції, народився в США 1953 року, закінчив філософський факультет Колумбійського університету (Нью-Йорк) (цей факт багатьма піддається сумніву), в Україні живе з 1991 року. Українське громадянство отримав лише 1995 року. Ідеологічні опоненти напівжартома, напівсерйозно називають його „американським розвідником”.
Які є ризики? Брак у переважної більшості членів уряду професійного досвіду управління на вищих поверхах виконавчої влади. І чим скоріше такий досвід буде набутий, тим краще. Необхідним є оволодіння науковими методами управління, специфікою діяльності відомств.
Сформований уряд і призначені глави державних адміністрацій в областях і районах – це хоча і важливий, але початковий етап реформування системи державного управління. Має бути сформована стратегічна мета адміністративної реформи і засоби її реалізації. Запропонований проект такої реформи суспільство сприймає неоднозначно, а скоріше – негативно. Належить прийняти закон про Кабінет Міністрів України, де були б виписані статус уряду і механізми розмежування політичних та адміністративних функцій в управлінні центральних, регіональних органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.
Нову владу не можна звинуватити в бездіяльності і неенергійності. Проте в експертному середовищі вважають, що її дії лише умовно можна назвати системними. В багатьох випадках допускаються помилки, негативні наслідки яких можуть мати кризовий характер [11].
Перше. Механізм кадрової політики не став прозорим. Велика кількість призначень як у центрі, так і на місцях викликає обґрунтовані сумніви відносно компетентності нових керівників, так само, як і в необхідності повальних звільнень у регіонах і призначення на керівні посади співробітників, котрі не мають професійних навичок управління.
Друге. Представники нової влади не дотримуються принципів, проголошених ними під час передвиборчої кампанії. Йдеться, насамперед, про розмежування влади і бізнесу як у центрі, в тому числі й тими, хто прийшов в уряд,