Друга проблема пов’язана з системою транзиту нафти і газу. Росія дуже ревниво ставиться до прагнення України диверсифікувати енергопостачання, намагаючись співпрацювати у цій сфері з Іраном, Казахстаном і Туркменистаном. Тут актуалізується й питання реверсу нафтогону Одеса – Броди, який має не лише економічне, а й політичне значення.

У стосунках з Росією Україна має бути послідовною в своїх позиціях і, безумовно, доброзичливою. Адже Україна ще довго відчуватиме потребу в ринках збуту своєї продукції, в поставках енергоресурсів. Україна є найбільшим споживачем російського газу в Європі. Якщо Європа споживає 110 – 120 мільярдів кубометрів російського газу, то тільки одна Україна – 55 – 60 мільярдів кубометрів. І які б проекти диверсифікації не проголошувалися, Росія лишається для України найголовнішим постачальником енергоносіїв.

Одночасно Росія бачить Україну як форпост своїх зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних інтересів. Географією і історією Україні відведено роль країни, через яку із Заходу на Схід йтимуть новітні технології, а зі Сходу на Захід – стратегічні ресурси. Росія розуміє, що їй не обійтися без України для реалізації своїх геополітичних завдань. Усвідомлюючи втрату впливу на держави Балтії, маючи американських військових у Грузії і загострення стосунків з нею, розширення американської присутності в Центральній Азії, Москва намагатиметься не випустити з-під свого впливу Київ. Україні також належить виходити з того, що їй не варто нехтувати співробітництвом з Росією. Б. Тарасюк: „Від характеру відносин між нашими країнами, без перебільшення, залежить мир і стабільність у Європі” [16].

Формування виваженої зовнішньої політики в межах трикутника Україна – Росія – ЄС на нинішньому етапі є досить складним завданням. Європейський і російський вектори мають бути рівнозначними, відносини з Росією та ЄС мають розбудовуватись активно і на партнерських засадах.

Європейський вибір України був визначений на етапі формування основ зовнішньої політики нашої держави. Ґрунтувався він на її життєво важливих інтересах, історичному прагненні українського народу бути невід’ємною складовою єдиної Європи. Доктринально Україна поділяє концепцію нової Європи, в основі якої – Європейський Союз, Рада Європи та Організація Північноатлантичного договору. Саме ці інституції є ключовими в європейському курсі України.

Європейський Союз на нинішньому етапі є одним із потужних світових лідерів, унікальною міждержавною спільнотою, своєрідним дороговказом для інших країн, що складають сучасну цивілізацію.

Довідково

1 травня 2004 року до 15 країн-членів ЄС (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція) приєдналося 10 нових країн (Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія). 25 країн-членів ЄС об’єднують 454,9 мільйона осіб, їх ВВП складає понад 9 трильйонів євро. На черзі завершення переговорів ЄС з Болгарією та Румунією щодо вступу цих країн до Євросоюзу 1 січня 2007 року та про започаткування з жовтня 2008 року переговорів про вступ Туреччини до ЄС. Виконавчим органом ЄС є Європейська Комісія. Склад Комісії затверджується Європейським Парламентом. Рада Міністрів є основним органом ЄС з прийняття рішень. Європейський Парламент – представницька асамблея країн-членів ЄС, що має законодавчі та наглядові повноваження. Штаб-квартира Єврокомісії розміщується в Брюсселі (Бельгія). Президентом Єврокомісії є Х. М. Баррозу.

Україна, усвідомлюючи себе невід’ємною частиною європейського простору, задекларувала намір стати повноправним членом Європейського Союзу [17]. 14 червня 1994 року, після ратифікації усіма державами-членами ЄС, набула сили Угода про співробітництво між ЄС та Україною.Угода про партнерство і співробітництво, Спільна стратегія ЄС щодо України (затверджена Європейською комісією в грудні 1999 року) визначили критерії, що їх у найближчі 10 – 15 років має досягти Україна в своєму розвитку, аби довести готовність стати членом ЄС. Йдеться про: а) стабільність інститутів, які гарантують принципи демократії і законності в країні; б) наявність ефективно функціонуючої ринкової економіки, її конкурентоспроможність; в) прийняття законодавчого надбання ЄС, а це майже 80 тисяч сторінок, які містять норми європейського права.

Протягом перших 14 років незалежності взаємовідносини України з Європейським Союзом нагадують скоріше наміри, а не угоду про входження України до європейського політичного, правового та економічного простору. 2003 року ЄС оприлюднив так звану Європейську політику сусідства, і Україна отримала статус його „сусіда”. У рамках цієї політики узгоджено трирічний План дій Україна – ЄС на 2005 – 2007 роки з доповненнями, які передбачають переговори щодо пом’якшення візового режиму для громадян України, допомогу при вступі до СОТ, надання статусу країни з ринковою економікою, збільшенню квот для продажу українських товарів у Європі. Все це не станеться автоматично. Перед Президентом України та його урядом постало надзавдання трансформації відносин з ЄС від партнерства і співробітництва до інтеграції та асоціації, виведення, тим самим, Плану дій за контекст європейської політики сусідства. Це завдання ускладнюється негативними результатами референдумів у Франції та Голландії з підтримки Конституції ЄС.

У грудні 2005 року передбачається проведення саміту Україна – ЄС, де підбиватимуться підсумки виконання Плану дій Україна – ЄС на 2005 – 2007 роки. У січні 2008 року закінчується термін дії Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС. Ця Угода має бути замінена іншою. Українська сторона прагне, щоб це була угода асоційованого членства, що дасть можливість крок за кроком наближатися до нашої стратегічної мети, яка дасть право говорити