У зв’язку з цим з’явилася ще одна точка зору, прибічники якої ставлять під сумнів реальні можливості самостійних дій націй-держав та вважають можливою і необхідною тільки „сильну глобалізацію”. Більше того, вони вважають, що в ХХІ столітті глобалізаційні процеси дозволять США зберегти cвоє лідерство в світі. Чому саме США? Професор Паризького інституту політичних досліджень А. Валладао пояснює це так: США, залишившись після краху СРСР єдиною наддержавою, стали головним рушієм глобальних процесів не тільки в економічній і політичній сферах, але і в культурній [5, с. 48].

Центр стратегічних і міжнародних досліджень, який проводив аналіз внутрішньої і зовнішньої ситуації під час другої виборчої кампанії Б. Клінтона, прямо декларував намір США стати „архітектором нового світу”. Економічна міць та новаторский характер американського капіталізму дозволяють США стати практично єдиним центром поширення нововведень в технологічній, фінансовій, організаційно-управлінській сферах світової економіки. США стають водночас і рушієм, і експериментальною лабораторією того, що називають глобалізацією.

Особливе місце, на думку А. Валладао, США посідає у сфері культурної глобалізації. З одного боку, культура самих США еволюціонує від чисто американської до еклектичної моделі співіснування та симбіозу різних культурних традицій і впливів, що робить її придатною й для інших країн. З іншого боку, настановлення американської „культуровиробничої” індустрії на ринковий успіх, на виправданість усього, що користується попитом, дозволяє США виступати найбільшим постачальником будь-якої „культурної продукції” – як високого, так і низького гатунку. Так, три чверті „стрічок”, що демонструються в світі на відеокасетах або в кінотеатрах – американські [6, р. 48].

Американські автори пишуть, що „…США виграють від становлення взаємозалежного і глобального світу з тієї простої причини, що їх власне суспільство вже частково глобалізоване і живе в умовах, коли окремі люди і різні їх об’єднання постійно вишукують правила поведінки, котрі не порушували б їх взаємовідносин. Америка зараз опинилася в центрі світу через те, що весь світ перебуває в Америці… Глобалізація підриває модель національної держави, успадковану від часів американської боротьби за незалежність і французької революції, підриває навіть її легітимність. Тому першою, хто відчув наслідки глобалізації та змушений був до неї адаптуватися, стала американська держава” [7].

Американізація, по суті, є конкретизацією глобалізації з включенням в неї елементів американської національної культури. Особливості американізації в галузі культури полягають в ірраціоналізації раціональних матриць, в спрямованості на кількісні характеристики (комерціалізація), готовність до вживання (оперантність) та підтримки певного рівня якості. А також у віртуалізації культурних зразків. Щоправда, далеко не всі американські дослідники впевнені, що ХХI століття пройде під гаслом „американізму” та безумовної гегемонії США [8, с. 7].

В цьому сенсі цікавою є думка американського вченого Дж. Ная, який, з одного боку, говорить про американську потугу, аналізує її фактори. З іншого – досить реалістично оцінює глобалізацію та її наслідки для американської економіки і політики. „Глобалізація, тобто зростання всесвітньої взаємозалежності, по суті, настільки ж стара, як історія людства… – пише він, вказуючи на помилковість тези про зародження глобалізації в США. – Проникнення християнства на все нові й нові континенти на багато століть випередило відкриття Голівудом методів комерційного поширення фільмів, знятих на біблійні теми” [9, р. 78 - 79].

Далеко не завжди справедливо пов’язуються з Америкою навіть ті аспекти глобалізації, які ледь не апріорно розглядаються як пряв її експансії: поширення в світі англійської мови – заслуга не стільки США, скільки Великої Британії; основні торгові потоки контролюються нині європейськими та азійськими країнами; найвідоміші спортивні команди грають в Європі, а трьома величезними американськими студіями звукозапису володіють англійські, німецькі та японські інвестори [10, р. 79]. Глобалізація не передбачає встановлення певних універсальних моделей. Навіть в економічній сфері не спостерігається вільного руху товарів і капіталу, до того ж інформаційна революція не скорочує, а скоріш розширює господарський розрив між багатими та бідними країнами. Що стосується сфери культури, то тут найбільш типовою відповіддю на глобалізаційні тенденції стає звернення народів до своїх духовних джерел з акцентом на національні традиції [11, р. 81, 98].

Особливої уваги заслуговує думка Дж. Ная щодо впливу процесу глобалізації на статус США в сучасному світі. Зазначивши, що траєкторія розвитку цього процесу далеко не лінійна (так, масштаби господарської глобалізації початку 1970-х років були набагато скромніші, ніж 1914 року), Дж. Най пише: „США виступають як найвпливовішим адептом сучасних форм глобалізації, так і найбільшим отримувачем прибутків від них, але не спроможні контролювати їх розвиток… Глобалізація несе з собою цілий комплекс наслідків, і, як би ми не ставилися до неї, породжує нові виклики американській зовнішній політиці” [12, р. 85]. „Сполучені Штати, – продовжує Дж. Най аргументувати свою позицію, – з вигодою для себе розвивають економічну глобалізацію, але слід очікувати, що з часом сама глобалізація призведе до розширення технологічних та господарських можливостей, а це, в свою чергу, знизить ступінь американського домінування” [13, р. 95].

Відносний песимізм Дж. Ная не поділяє інший американський дослідник – Ф. Фукуяма, який вважає, що сьогоднішній глобалізм – це глобалізм по-американськи. І цей процес має всеохоплюючий характер [14, с. 14