Відтак великої ваги набуває проведення через засоби масової інформації суспільних дискусій, диспутів для з’ясування різних точок зору, позицій з певного питання. Виступи представників влади, опозиції, науковців виробляють зрештою набір альтернатив, які потім використовує громадськість для вироблення своєї думки. Важливим моментом є також і те, що інформація досягає своєї мети тоді, коли суспільство має достатній рівень політичної грамотності, політичної культури. Коли ж громадяни не мають достатніх знань і не можуть використати одержану інформацію для вироблення власної точки зору, а потім висловити її, то інформація стає мертвим капіталом. Тому важливо, щоб влада створювала всі можливі умови для підвищення освітнього рівня своїх громадян.

В сучасних демократичних державах проблема місця і ролі громадської думки в політичних процесах суспільства вирішується шляхом її участі у прямій та опосередкованій демократії. Досить часто громадську думку визначають як різновид безпосередньої демократії, котра дає можливість кожному члену суспільства обирати своїх представників до державних органів управління та брати участь в обговоренні державних законів і проведенні їх у життя. Ефективним і доступним способом впливу на офіційні структури влади з боку громадськості є вибори. Вони – “спосіб формування органів влади і управління за допомогою вираження за певними правилами (у відповідності з виборчою системою) політичної волі громадян” [8, с. 401].

Ще з часів античної полісної демократії народ мав право обирати своїх представників до вищих органів управління. В працях Плутарха можна знайти опис проведення таких виборів за часів царя і законодавця Лікурга. Вибори починалися, коли народ Спарти збирався на площі і заявляв, кого з претендентів вирішив обрати до ради старійшин. Сьогодні практично в більшості країн світу саме через вибори громадськість може здійснювати вирішальний вплив на формування політичної еліти, і це вже не викликає жодних заперечень.

Наступним проявом безпосередньої демократії, де громадська думка також відіграє вирішальну роль, є референдум. Сучасні демократичні конституції встановлюють певне коло питань загальнодержавного значення, які повинні вирішуватися усім народом. Через референдум народ вирішує, насамперед, питання про прийняття конституцій та поправок до них, зміни форм державного устрою, а також висловлює своє ставлення до найважливіших законопроектів, конкретних проблем загальнонаціонального значення, міжнародних договорів тощо. Саме за допомогою референдумів громадськість має можливість безпосередньо висловити свою волю, стати творцем законів, проявити свою ініціативу. Якщо дотримано всіх встановлених конституцією або законом умов, то прийняте шляхом референдуму рішення вважається рішенням народу, і його юридична сила нерідко вища, ніж юридична сила законів, ухвалених парламентом.

Що ж стосується врахування громадської думки у формах представницької демократії, то тут вона найчастіше виступає як джерело важливої соціально-політичної інформації для управлінських органів, а також інформації, яку можна використовувати для прийняття важливих політичних рішень.

Механізм використання громадської думки в процесах прийняття і реалізації політичних рішень простий лише з першого погляду. В більшості випадків результати досліджень громадської думки ототожнюються з формулою комплексного прийняття рішень, більш притаманній безпосередній демократії (голосування, референдум). Досить часто можна почути: “Чи брав до уваги уряд цей факт у своїх політичних рішеннях?” або ”Які можна вказати конкретні приклади постанов, що грунтуються на результатах опитувань громадян?” При цьому забувають, або й зовсім не звертають уваги на те, що справа не в простому “перекладі”, оскільки політичне рішення не може бути сумою взятих до уваги елементів [4, с. 98]. К. Кульчoр зазначав: “Якщо політична діяльність, пов’язана з виробленням цілей розвитку суспільства, не може тільки грунтуватися на наукових знаннях і повинна реалізовуватися з урахуванням стану громадської думки, то з цього зовсім не випливає, що рішення приймається просто у відповідності з існуючою громадською думкою, на основі побажань широкої (неспеціалізованої) громадськості” [5, с. 80]. Тому знання, яке надає громадська думка органам управління для прийняття політичних рішень, можна кваліфікувати як первинну, початкову інформацію. Без систематизації, логічного опрацювання вона містить фрагментарні, описові відомості про сприйняття і бачення соціальними спільнотами тих чи інших процесів, явищ політичного життя. Наукове ж знання, яке лежить в основі дійсно наукового управління, – це результат систематизації розрізнених даних з виявленням закономірних зв’язків між фактами і подіями [3, с. 125]. Лише після такого опрацювання громадська думка може надати органам управління інформацію, яка володіє якостями наукового знання.

Політичне рішення постає як можливий пункт перелому подій, зміни напрямку і динаміки суспільно-політичних перетворень. Ці перетворення повинні відповідати певним очікуванням громадян. Тому під формулою “відповідності політичних рішень громадській думці” слід розуміти прийняття таких рішень, які б відповідали сподіванням народу. Причому вони повинні відповідати як теперішнім, так і майбутнім суспільним сподіванням. У випадку, коли політичні зміни не відповідають очікуванням народу, громадська думка може виступати з осудом цих рішень. Тоді застосовуються різні санкції: мітинги, страйки тощо. Коли ж політичні зміни задовольняють потреби та інтереси громадян, відбувається підтримка цих змін з боку громадської думки.

Отже, розглянувши різноманітні, навіть протилежні підходи щодо місця і ролі громадської думки в політичному житті, можна зробити такі висновки:

· громадська думка є певним показником розвитку демократичності суспільства. Чим більше влада співпрацює з народом, тим вона демократичніша;

· сучасні демократичні держави за допомогою певних правил регулюють і спрямовують в потрібне