Автори збірника „Виборчі технології і виборче мистецтво” ще 1993 року зробили висновок, що мистецтво, у тому числі й виборче, виникає тоді, коли кількість переходить у нову якість. Мистецтво виборів народжується, коли виборчі технології перетворюються на сплав соціології, політології, психології, нових інформаційних технологій, PR, лідерської комунікації. „Виборче мистецтво – це виборчі технології майбутнього, що створюють політику реалій та ілюзій, якими живе суспільство” [3].

Останнім часом у спеціальній літературі з’явилася теза про протиставлення терміна „виборчі технології” новому – „виборче мистецтво”. І. Грознецький вважає, що це не зовсім доречно: продуктивніше говорити про піднесення виборчих технологій до рівня мистецтва. „Такий підхід має на увазі розгляд кожної виборчої кампанії як унікальної, єдиної у своєму роді і неповторної. Виборче мистецтво протилежне шаблону, трафарету, потоковому виробництву, проведенню кампаній за заздалегідь заданим зразком. Як і будь-яке мистецтво – це творчий процес, у ході якого створюється нова й оригінальна реальність” [13]. Ймовірно, розвиток виборчих технологій піде у напрямку подальшої індивідуалізації роботи, яка передбачає всебічне врахування усього комплексу особистісних якостей кандидата, поглиблену і ретельну діагностику виборчого округу і детальний аналіз отриманого матеріалу [8, c. 38].

Термін виборча технологія досить часто використовують політичні консультанти і політики, але він ще не отримав достатньої розробленості. Технологією можуть назвати телефонне опитування, телевізійний ролик, розповсюдження анонімних листівок, і, нарешті, стратегічний план виборчої кампанії. Найбільш розгорнуте визначення виборчої технології, на нашу думку, подається в одному з довідників виборця: „Технології виборчі – система (сукупність) заздалегідь продуманих, намічених, тих, які використовуються (а також які вводяться інтуїтивно, спонтанно) заходів, кроків, планів, засобів, процедур, технічних, інформаційних засобів для успішного висунення кандидатів та їх обрання” [32].

На думку В. Полторака, „виборча технологія – це сукупність засобів, методів і прийомів спеціально формалізованого й організованого впливу на електорат, що уможливлюють вплив на його електоральну поведінку і спонукають віддати голоси за певного кандидата чи партію” [27]. Лаконічне визначення дає М. Лозовий: „Під виборчими технологіями тут розуміється набір інструментів і каналів для трансляції повідомлень, що виходять від кандидата, його команди, і спрямовані до виборців” [18]. Є. Малкін і Є. Сучков пропонують таке формулювання: „Під виборчими технологіями розуміють методи організації виборчих кампаній кандидатів і (чи) партій, спрямованих на досягнення успіху на виборах. У цьому значенні всі дії кандидата і його команди від моменту ухвалення рішення про участь у виборах до підрахунку голосів можна зарахувати до виборчих технологій” [20]. Автори розмірковують: якщо розглядати виборчі технології як набір послідовних дій, що повинні привести до певного результату, то виборче мистецтво – підхід, котрий враховує індивідуальність кожної виборчої кампанії, електорату, кандидата, еліти, команди, засобів комунікації.

Подібної точки зору дотримуються й автори раніш наведених формулювань (М. Варій, В. Амелін, С. Устименко, І. Грознецький). А саме: виборчі технології потрібно розглядати, в першу чергу, як виборче мистецтво. Наголошувати слід не тільки на тому, що треба робити, але й як. Тобто звертати увагу не тільки на змістовий аспект виборчих технологій, а й на режисуру, драматургію і майстерність акторів. Зазначається, що „…грань між виборчими технологіями і виборчим мистецтвом майже умовна” [3]. Особливого значення набуває не „що” кандидата, а „як”, методи політичної боротьби мають самодостатнє значення. Виборчі технології – це „…певна сума політико-організаційних, інформаційних, пропагандистських дій з метою приведення до влади окремого політика чи групи політиків, політичної організації, блоку, об’єднання, сили” [12].

На нашу думку, поняття політичні технології виборчих кампаній, яке зустрічається в науковій літературі, можна використовувати як відповідник поняття виборчі технології.

Виборчі технології неможливо розглядати, не визначивши поняття політичний маркетинг.

У 1960 – 1970 роки з’явився новий підхід до вивчення виборчих кампаній: почали орієнтуватися на розробку ефективних технологій їх організації і проведення. Такий підхід одержав назву політичного (виборчого) маркетингу.

Політика, як один із найстаріших видів діяльності цивілізованого людства, досить широко використовує технології і методи маркетингу. Насамперед це стосується процесу виборів. Відтак деякі автори роблять спробу дефініціювати політичний маркетинг як діяльність у період виборів. Російський дослідник Ф. Ільясов, зокрема, зазначає: „Політичний маркетинг – це система „особистісного” („створення” і висування кандидатів), „програмного” (розробка програмних, ідеологічних та інших документів) та інформаційного (реклама, PR) впливу на виборців з метою здобуття влади [14]. В. Музикант: „Політичний маркетинг – грамотне, коректне й цілеспрямоване виявлення, наголошування й демонстрація різним соціальним і національним групам виборців саме тих якостей і чеснот претендента на лідерство, до яких ці групи виявляють особливий інтерес” [22].

У зарубіжній спеціальній літературі висловлюється думка, що політичний маркетинг з’явився близько 60 років тому, коли Д. Ейзенхауер першим із претендентів на посаду президента США скористався послугами рекламної агенції для організації своєї передвиборчої кампанії. Під політичним маркетингом західні дослідники розуміють сукупність теорій і методів, якими можуть користуватися політичні організації, органи влади та окремі політичні лідери з подвійною метою: визначати свої цілі, завдання і програми та впливати на поведінку громадян [2].

Політологічний словник пропонує таке визначення: „Політичний маркетинг – це різновид некомерційного маркетингу, діяльність, спрямована на створення, підтримання чи зміну поведінки людей щодо конкретних політичних лідерів, організацій, ідей громадського значення. Вдале застосування прийомів маркетингу у політиці дозволяє досягати популярності, перемагати на виборах і триматися на вершині політичного олімпу” [24].

Американський політолог Г. Маузер виокремив три основні паралелі, які можна провести між комерційним маркетингом і організацією виборчої кампанії