Інколи обидва терміни використовуються так, що до сфери політичної технології відносять практичний аспект проведення виборчої кампанії, а під політичним (електоральним) маркетингом розуміють теорію ефективних виборів. Із врахуванням цього, поняття „політична технологія” виборчої кампанії в сучасних умовах повністю перекриває поняття „політичний маркетинг” і є синонімічним поняттю „виборча технологія” (див. схему).

Як зазначалося (зокрема, у праці В. Амеліна та С. Устименка), в умовах сучасного споживання на перше місце у виборчій кампанії виходить не „що” (кандидат, передвиборча програма), а „як”, тобто сукупність засобів та методів впливу на виборця (який опиняється в ролі споживача) для досягнення політичної влади в ході виборчої кампанії, а також організація процесу виборчої кампанії. З урахуванням цього можна констатувати, що поняття „політична технологія виборчої кампанії” є ширшим, ніж поняття „електоральний маркетинг”, бо це технологія управління виборчою кампанією. Цей термін виник з моменту появи інституту політичних консультантів, чи політіміджмейкерів, – людей, які професійно працюють на виборах.

Схема

Відтак поняття „політична технологія” перетинається з визначенням сучасного менеджменту. Термін „менеджмент” мирно співіснує з українським словом „управління”. Характеризуючи менеджмент, американці (родоначальники менеджеризму), як правило, мають на увазі постать менеджера — людини, суб’єкта управління, який працює у певній організації. У ширшому значенні вони використовують терміни „адміністрація”, „адміністрування”, які більше відображають безособову систему управління. Слід зазначити, що в культурі розвинених країн поняття „менеджмент” досить часто використовується поряд з поняттям „бізнес”. Але це не тотожні терміни. В українській політичній літературі все частіше можна зустріти такі визначення, як „бізнес створення кандидатів”, „бізнес виборчої кампанії” тощо.

Під американським терміном „менеджмент”, як правило, розуміють:

· менеджмент у звичайному значенні цього слова – уміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект і мотиви поведінки інших людей;

· менеджмент – це управління, функція, вид діяльності з управління людьми у найрізноманітніших ситуаціях;

· менеджмент, як збірне поняття „менеджер”, – це певна категорія людей, соціальний прошарок тих, хто виконує роботу з управління [21, c. 6].

Політичний менеджмент – це наука і мистецтво аналізу політичного розвитку суспільства на основі використання форм, методів і технологій політичного маркетингу. Однією з важливих проблем, яка вирішується за допомогою політичного менеджменту, є організація і проведення виборчої кампанії. Здійснення його при управлінні виборчою кампанією вимагає дотримання загальних принципів сучасного менеджменту: єдиноначальності, мотивації підлеглих, лідерства, науковості, відповідальності, правильного добору і розстановки кадрів, економічності (тобто раціонального використання людських і матеріальних ресурсів) та забезпечення зворотного зв’язку.

Висновки

„Виборчі технології” — поняття, яке недавно увійшло до наукового обігу. Однак на практиці воно існує здавна як невід’ємне явище політичного життя. Отже, на нашу думку, виборчі технології — це мистецтво вивчення електоральної мотивації, вироблення механізмів, які базуються на певних психологічних підходах за умови, коли першочерговим є не „що”, а „як” здійснити, як вдало побудувати виборчу кампанію, вплинути на виборця. Виборчі технології — це, безумовно, технології політико-психологічні. Вони базуються на комплексному науковому підході з урахуванням досягнень низки наукових дисциплін, у першу чергу — політології, соціології, економіки, психології, політичних PR тощо.

Визначаючи поняття „виборчі технології”, ми базувалися на визначеннях, сформульованих у контексті проблеми, яка розглядається фахівцями, в тому числі й закордонними. Однак необхідно мати на увазі, що європейські виборчі технології мають свої особливості. В Європі історико-культурні і соціально-політичні обставини впливають на модель виборчих кампаній. Пересічні європейці вважають, що „маркетингом” слід називати лише ті технологічні новації, які безпосередньо запозичуються організаторами виборчих кампаній з практики комерційної діяльності. В Європі стиль політичного життя визначається не як „маркетинг”, а як „комунікація” [30]. Однак це вже має бути темою іншого дослідження.

Література:

1. Bongrand M. Le Marketing Politique. – P., 1993. – P. 13 – 14.

2. David D. Le Marketing Politique. – P., 1978. – P. 17.; Lindon D. Le Marketing Politique et Social. – P., 1976. – Р. 3.

3. Амелин В. Н., Устименко С. В. Технология избирательной кампании – М.: „Союз”, 1993. – С. 19.

4. Балашова А. Н. Технология избирательной кампании в западной политической науке // Вестн. Моск. ун-та. Сер. 12:Полит. науки. – 2000. – № 2. – С. 74 – 75.

5. Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах та утриматися на політичному олімпі. – К.: „Абрис”, 1993. — 128 с.

6. Бебик В. М. Базові засади політології. – К.: МАУП, 2000. – С. 298 – 299.

7. Білоус А. Політичні об’єднання України. – К.: „Україна”, 1993. — 108 с.

8. Варій М. Й. Політико-психологічні передвиборчі та виборчі технології: Навч.-метод. посіб. – К.: „Ельга, Ніка-Центр”, 2003. – С. 270.

9. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. Бусел В. Т. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. С. 1245.

10. Выдрин Д. Политика: история, технология, экзистенция. – К.: „Либідь”, 2001. – С. 240.

11. Головатий М. Ф. Професія ѕ політик. – К.: Парлам. вид-во, 2000. – С. 50.

12. Головатий М. Мистецтво здобувати владу // Політ. менедж. – 2003. – № 1. – С. 50.

13. Грознецкий И. Избирательные технологии: пределы и возможности // Избирательные технологии и избирательное искусство: Сб. статей / Под общ. ред. С. В. Устименко. – М.: Рос. полит. энциклопедия, 2001. – С. 99.

14. Ильясов Ф. Н. Политический маркетинг. Искусство и наука побеждать на