Грецька культурологічна традиція та іманентно властиві їй світоглядні координати найважливішим регулятором політичного лідерства бачать розум людини. При невеликих інтерпретаційних розходженнях таку позицію поділяє більшість давньогрецьких філософських шкіл. Так, піфагорійці вважали, що недоцільно звертати увагу на думку юрби, оскільки небагатьом властиво добре думати - це прерогатива людей знаючих. Геракліт виступав за „правління кращих”, за „розумну аристократію”. Демокріт висловлювався за необхідність коритися розумовій перевазі. Сократ говорив, що „правити повинні знаючі” [16]. Як, наприклад, Перікл, котрий здавався своєму народові „образом Нусу (Розуму), людським втіленням сили конструктивної, рушійної, аналітичної, будівничої, проникливої і художньої” [17].

Що стосується самого синтезу бінарних опозицій, то на практиці при всій їх раціональності давньогрецькі політичні лідери, тим не менше, персоніфікували переважно істотні риси міфологічних героїв.

Культурологічне комунікаційне поле: онтологічність – релятивізм. Онтологічність припускає побудову політичної діяльності лідера на засадах істини, ним же часто й продукованої, а релятивізм - відносну її цінність у структурі його мотивів, а самі претензії лідера на істину вважає „викликом” реальним обставинам.

Свого крайнього прояву у системі політичного лідерства онтологічність досягла в Давній Греції: покликання лідера в ту епоху полягало в його здатності обирати благо, необхідне для життя, що вважалося доступним тільки знавцям діалектики, спроможним бачити небесний оригінал і наслідувати його. Через це, за Платоном, правителями можуть бути тільки філософи, котрі пізнали божественні взірці соціального устрою.

Як зразок релятивізму в системі політичного лідерства можна назвати „картину світу”, концептуально висловлену софістами. Вона заснована на принципах наївної діалектики, які твердили, що будь-яке людське знання відносне, і були схильними до суб’єктивізму. За таких обставин право на володарювання мають не „наймудріші”, а найдужчі, що спираються на нічим не обмежену волю лідера.

Синтез бінарних опозицій у цьому комунікаційному просторі в епоху класики припускав безумовне домінування онтологічності. Згодом, в міру „занепаду моралі”, в системі політичного лідерства посилювалися релятивістські тенденції.

Культурологічне комунікаційне поле креативність – рутинність. Одним з її крайніх полюсів є творчо-перетворювальна спрямованість діяльності лідера. Другий пов’язаний з політичною рутиною, тобто відтворенням уже відомих і апробованих зразків політичного мислення та поведінки.

Креативність політичного лідера в реальності може виступати в кількох формах. Вона може бути і художньою, і пов’язаною зі створенням нових форм держави чи з новими моделями їх трансформації, і з інноваціями у сфері ідеологічного будівництва, і з новизною в стилістиці діяльності, і з творчим підходом при прийнятті рішень тощо. Діяльність лідерів у давньогрецьку епоху в значній мірі визначалася творчо-перетворювальною спрямованістю еллінського духу, який „будучи... перетворюючим творцем... усвідомлює себе вільним у своїх творіннях, тому що він є їх творцем” [18]. Тому великою була творча роль політичних лідерів (Солон, Лікург, Перікл, Аристид, Демосфен та інші) у творенні нових форм держави і їх вдосконаленні. Креативність цих політиків була настільки потужною, що призвела до того, що в обмеженому історичному просторі форми правління швидко видозмінювалися.

Рутинність політичного лідера також багатолика. Вона виражається й у наслідуванні традиційних способів дій, і в кон’юнктурності політичної поведінки, і в „політичній ригідності” тощо.

Синтез бінарних опозицій здійснювався за допомогою комбінації в діяльності конкретного політичного лідера елементів креативності та рутинності, оскільки ці елементи (у різних ієрархіях) властиві (у різному ступені) практично будь-яким видам політичної діяльності. Якщо, скажімо, у Спарті зміст діяльності правителів протягом сторіч не зазнавав істотних змін, то способи їх дій були істотно різними у залежності від особистих і політичних якостей володаря.

Культурологічне комунікаційне поле: універсалізм – партикуляризм. Йдеться про те, що, з одного боку, будь-яка владна діяльність здійснюється в межах певної політичної одиниці, котра має зазвичай національно-державний характер. З іншого боку, у світі існують політико-культурні універсалії, що виходять за межі окремих держав. Діяльність будь-якого політичного лідера в тій чи іншій мірі включає ці компоненти.

Якщо говорити про синтез цих бінарних опозицій, то можна вказати на те, що політичне мислення греків, у будь-якому випадку – в „класичний” період, фактично не виходило за межі полісу й орієнтувалося на його партикулярні цінності. Однак, поліс - це не тільки політико-державна одиниця. Це ще й певна система цінностей, що формулює й форматує ідею блага, яка виходить за межі конкретного полісу. Еталонною постаттю щодо цього є Перікл. Він не тільки втілював дух Афін, але й істотні риси всієї давньогрецької цивілізації.

Культурологічне комунікаційне поле метафізичність – кон’юнктурність. Метафізичність включає в програму політичної поведінки лідера надлюдські цілі й цінності, його діяльність перетворюється на виконання особливої політичної місії, а в саме походження його влади вкладається трансцендентний імпульс. Кон’юнктурність же означає приземленість влади та її закорінення в буденні, переважно матеріально-утилітарні потреби послідовників.

Давньогрецьке суспільство віддає очевидний пріоритет метафізичності, одушевлено-розумному космологізму. Згідно з Геродотом, 1) світом править високий божествений промисел, 2) людина неспроможна змінити божественне призначення, 3) божество посилає людям знамення про майбутні випробування [19]. Люди приходять на землю для виконання ролей у драмах і трагедіях, створених космосом. Деякі з цих ролей призначені саме для правителів, вільних, але тільки в межах необхідності.

Синтез бінарних опозицій у цьому просторі в ту епоху віддавав риторичну перевагу метафізичності. Тим не менше, політичні лідери концентрували свої ресурси для вирішення світських практичних завдань. Переважно через нез’ясованість особистості Творця та Його волі.

Культурологічне комунікаційне поле: