парламентсько-урядової кризи у січні 2006 року з’ясувалося: 31 % виборців вважають, що учасники парламентських перегонів мають оголосити свою кандидатуру на посаду прем’єра; 23 % опитаних висловились за те, щоб партії і блоки запропонували можливий список кандидатур на цю посаду. Таким чином, більше половини респондентів схильні розглядати виборчу кампанію до Верховної Ради України як вибори керівника уряду [15]. Висновок до певної міри категоричний, хоча не можна не погодитися з домінуючою тезою електоральних очікувань щодо перекомутації владних важелів не на користь глави держави. Проте такий перерозподіл не стане чинником, що однозначно посилює виконавчу гілку влади. Вочевидь, Верховна Рада набуватиме визначальних рис домінуючого суб’єкта парламентсько-урядової комунікації, що віддзеркалюватиме інформаційне забезпечення конституційних повноважень єдиного законодавчого органу держави.
Література:
1. Сокар О. Уряд конкурентів. // Політика і культура. – 2002. – № 44. – С. 10 – 11.
2. Веніславський Ф. В. Конституційні основи взаємовідносин законодавчої та виконавчої влади в Україні: Автореф. дис. … канд. юр. наук. – Нац. юр. академія ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2000. – С. 12.
3. Воропаєв С. Бажане за дійсне. // Народний депутат. – 2005. – № 11. – С. 27.
4. Верховна Рада України: Інформ. довідник. / Авт.-упор.: М. Ярош (кер. кол.). А. Пивовар, А. Погорєлова. – Вип. 2. – К.: Парлам. вид-во. – 2002. С. 120 – 122.
5. Див.: Регламент Верховної Ради України. / Верховна Рада України: офіц. вид. – К.: Парламентське вид-во. - С. – 29 – 34.
6. Восьма сесія Верховної Ради України четвертого скликання: стеног. звіт. – Бюлетень №1. – К.: Видання Верховної Ради України, 2005. – С. 35.
7. Мельниченко В. Від підпорядкування до „двовладдя”. // Народний депутат. – 2005. – № 12. – С. 75.
8. Бостан С. К. До питання про побудову в Україні парламентсько-президентської республіки. // Вісник Академії правових і соціальних відносин Федер. профспіл. України. – 2003. – №1. – С. 4 – 7.
9. Голишев В. Феномен парламентської більшості. // Політика і час. – 2003. – № 3. - С. 3 – 10.
10. Політичні партії України: інформ.-довідков. вид.: В 3 Т. / Уклад. Ю. Шайгородський. – К.: Укр. центр. політ. менеджменту, 2005. – Т. 1. – С. 28 – 29.
11. Нижник Н. Р., Черленяк І. І. Впровадження моделі „парламентська більшість – коаліційний уряд”: аналіз проблеми. // Стратег. панорама. – 2004. – № 4. – С. 54 – 60.
12. Восьма сесія Верховної Ради України четвертого скликання: стеног. звіт. // Бюлетень №13. – К.: Видання Верховної Ради України, 2005. – С. 183.
13. Молоді українські політики на початку ХХІ століття. / Л. Кудіна, С. Герасимчук, Н. Демчук. – К.: Молодіжна альтернатива, 2003. – С. 81.
14. Кентій А. В. Збройний чин українських націоналістів. 1920 – 1956. Історико-архівні нариси. – Т. 1. Від Української Військової Організації Українських Націоналістів. 1920 – 1942. – К.: Державний комітет архівів України – 2005. - С. 163.
15. Викл. за: Жабинец М. Будущий премьер: от „Ю” до „Я”. // Вечерние вести. – 2006. – 13 – 19 янв.
16. www.politik.org.ua