Контрасти у матеріальному стані різних верств населення України вже давно перевищили критично допустимий рівень, який визначає поріг соціальної стабільності. Нинішній рівень диференціації доходів в Україні відповідає рівню соціальної диференціації країн Заходу в останню третину XIX століття, тобто в період формування передумов соціалістичної революції.

Тільки в результаті ліквідації антагоністичних відносин між людьми на зміну стихійності приходить планування суспільного розвитку, діяльність людей, яка спирається на єдність їхніх інтересів і цілей, все більше стає дійсно вільною і свідомою творчістю. Ліміт подальшого зниження рівня життя основної маси населення вичерпаний. З метою недопущення соціального вибуху у першу чергу необхідно погасити заборгованість держави по заробітній платні, пенсіях та інших соціальних виплатах, підвищити рівень мінімальної заробітної плати і пенсій до прожиткового мінімуму. При цьому невиплати приховують дуже низький, економічно необгрунтований рівень оплати праці основної маси зайнятих. Очевидно, що однією з причин збільшення заборгованостей по заробітній платі є те, що у нас не існує механізму, який би забезпечував відповідальність керівників підприємств за невиплату грошей робітникам. У зв'язку з цим позитивної оцінки заслуговує розпорядження Президента України, відповідно до якого Кабінет Міністрів повинен підготувати законопроект про притягнення до кримінальної відповідальності керівників підприємств, установ і організацій за невчасно і не в повному обсязі виплачену заробітну плату. Також передбачається, що така відповідальність буде встановлена за затримку внесків у соціальні фонди. На думку деяких дослідників, ситуацію з невиплатою зарплати може поліпшити принцип заміни заборгованості на власність, тобто на акції, цінні папери, яких можуть позбавитися недобросовісні директори підприємств.

Українське суспільство перебуває нині в стані глибокої анемії, що проявляється в кількох аспектах: пізнавальному (дезорієнтація, мішанина цілей), емоційному (страх), мотиваційному (апатія, замикання в собі). Відбувається процес декомпозиції соціальної структури суспільства, яка традиційно існувала кілька десятиліть.

В економічно розвиненому суспільстві існує складна система розподілу нерівності: суб'єкт із низьким рангом відносно одного політичного ресурсу має добрі шанси досягти успіху щодо іншого і частково компенсувати відсутність першого політичного ресурсу. Таку модель нерівності в індустріальному суспільстві визначають як систему дисперсних (розсіяних) нерівностей, а саме розходження рангів одного і того ж суб'єкта в різних соціальних ієрархіях – соціальною декомпозицією.

Результати соціальної декомпозиції на індивідуальному рівні свідчать, що в людей із суперечливими статусами (високий рівень освіти і низький професійний рівень, високий прибуток і низький престиж) виникають конфліктні ситуації із перманентно вираженим екстремістським спрямуванням. А в рамках соціальної структури на груповому рівні декомпозиція означає подолання домінантних відносин і жорсткої статусної ієрархії.

Нинішню українську економіку жодною мірою не можна вважати соціально орієнтованою ні за типом економічних відносин, ні за темпами економічного зростання та продуктивністю праці, ні за характером і рівнем розподілу суспільного продукту між "працею" та "капіталом". За висновками спеціалістів Гарвардського університету, які проводили відповідні дослідження, Україна завершила перехід до нового типу економіки, яка не є ринковою. Її можна назвати віртуальною економікою, олігархічним соціалізмом, постсоціалістичною гібридною економікою, а тому ні про яку соціальну державу мова не йде.

Для подальшого вирішення соціальних проблем потрібна ефективна економіка. Здається, що саме завдяки жорстким заходам «шокової терапії» низка країн Східної Європи різко висунулася вперед у розвитку економіки, а отже у розширенні можливостей соціальної політики держави (країни Балтії, Польща, Угорщина та інші). Дійсно, соціальна держава неминуче виникає там, де з'являється соціальна економіка.

Авторами було проведене експертне опитуванння на тему «Тенденції становлення і розвитку соціальної держави в Україні» представників різних управлінських ланок Федерації профспілок України, альтернативних профспілок і Міністерства праці і соціальної політики. Дослідження показало, що більшість експертів (90% від загальної кількості) вважають, що Україна на сьогодні не є повноцінною соціальною державою, як це записано в Конституції. Причинами цього опитані назвали брак відповідних соціально-економічних умов, механізмів реалізації конституційних норм, чітко визначеної концепції соціальної держави. Наслідок – нерозуміння громадянами суті соціальної держави.

На запитання, чи можливий консенсус між органами державної влади і профспілками для створення соціальної держави, 85% опитаних експертів відповіли ствердно, вказавши на такі умови: наявність високого ступеня патріотизму влади, подолання корупції, посилення активності профспілок, рівність сторін у соціальному партнерстві, створення законодавчої бази для реформування профспілок тощо.

Думки експертів розділилися при відповіді на запитання про те, яка модель соціальної держави більш відповідає українському менталітету: соціал-демократична (характеризується максимальним рівнем соціального патерналізму держави і мінімальним – соціальної відповідальності людини, має високий рівень перерозподілу прибутків) – 50% опитаних; консервативна (характеризується рівномірним розподілом ступеня відповідальності за долю громадян між державою й особистістю; держава виступає як гарант соціального забезпечення, але воно здійснюється самими громадянами через різні страхові механізми (фонди) за кошти громадян; має місце поміркований рівень перерозподілу прибутків) – 45% опитаних; ліберальний (характеризується покладанням максимальної відповідальності за громадян на них самих; держава забезпечує лише мінімальний рівень соціальної підтримки; має місце високий рівень перерозподілу прибутків) – 5% опитаних експертів.

Основне завдання держави полягає в тому, щоб повернути праці ціннісний зміст, підкреслити його творчу природу і соціально-організуючу роль. Держава повинна сконцентруватися на впровадженні в економічну практику концепції «гідна праця – гідна оплата». В першу чергу це повинно відобразитися на проведенні відповідальної політики заробітної плати, сучасної міграційної політики і формуванні адекватної реаліям системи зайнятості з акцентом на робочі місця, галузі високої технологічності, інформатизації