Крім зміцнення і формування соціальних і моральних цінностей як чинника економічного розвитку роль держави полягає також у проведенні політики розвитку соціально-орієнтованого ринку, а не ліберально-анархічного. Відповідальна держава повинна підтримувати, наприклад, створення умов для збільшення довгострокового кредитування банками реального сектора економіки, тобто продуктивних підприємств і таких, що надають послуги, а не комерційної діяльності, що веде лише до штучного підвищення цін на товари.

Велике значення для розвитку держави має також проведення ефективної політики, спрямованої на поліпшення людського капіталу, що передбачає виконання різних економічних і соціальних програм, таких, як: стимулювання економічного зростання; справедливий розподіл благ; забезпечення гарантованого рівня освіти і медичної доломоги, харчування; видача трансфертів нужденним для одержання мінімального гарантованого прибутку.

Якими б досконалими не були нові технології, без добре підготовленого персоналу домогтися високої ефективності роботи неможливо. Тому саме інвестиції в людські ресурси повинні стати одним із головних чинників конкурентоспроможності як окремого підприємства, так і держави в цілому. Для цього необхідно вирішувати проблеми освіти, що перешкоджають розвитку соціально-економічної сфери. Вони зводяться, в основному, до недостатньої практичної спрямованості освіти, низького рівня прагматизму в підготовці спеціалістів. У цьому відношенні наша система освіти значно поступається західним. Водночас у переорієнтуванні освіти в більш практичне річище не можна припустити гіпертрофування вузькоспеціалізованої підготовки на шкоду загальнотеоретичній освіті. Концептуальним напрямком розвитку системи освіти повинен стати синтез наявних здобутків у галузі теоретичної підготовки і досягнень західної системи, пов'язаних із зближенням соціально-економічних потреб країни і професійно-орієнтованих можливостей освітньої сфери.

Таким чином, сучасні підходи до людини і людського розвитку висувають на перше місце необхідність перегляду змісту всієї шкали вимірів ефективності і доцільності економічної політики.

Держава формулює і реалізує відношення до громадян своєї країни в соціальній політиці, покликаній гуманізувати ринкові економічні відносини, уберегти людину, забезпечити розвиток і збільшення базового багатства країни – людських ресурсів, із яких вона черпає собі підтримку, створює основи матеріального і духовного добробуту.

Більша частина проблем у цих галузях залишається невирішеною. Автори бачать цілий комплекс причин цих проблем.

По-перше, програми, які стосуються зниження рівня бідності, носять загальний характер. Крім того, немає детального механізму їхньої реалізації, фінансового забезпечення; для них типові безадресність і обмеженість пропонованих заходів. У той же час реалізація програм в напрямку зниження рівня бідності і проблем ринку праці страждає від неузгодженості дій і закритості діяльності різних міністерств і відомств.

Удосконалення і наближення до реальності потребують: державна система соціального захисту населення, система працевлаштування і перекваліфікації безробітних, пенсійна система. У країні й дотепер не існує якісної служби добору персоналу, немає механізму співробітництва й обміну інформацією між державою і всіма соціальними партнерами. Гендерний підхід до вирішення проблем безробіття і зайнятості перебуває в стадії зародження. Корені нерозв'язання державою очевидних і насущних проблем бачаться також у частій зміні глав і складу уряду, тобто в зниженні відповідальності наступного за прийняті програми і зобов'язання попереднього.

З іншого боку, не налагоджено механізму двостороннього співробітництва між урядом і соціальними партнерами: можливості впливу і реальної участі в соціальному діалозі з боку профспілок у вирішенні найважливіших соціально-економічних питань незначні.

В умовах демократії соціальна політика набуває нового вигляду. Проте до старих напрямків зусиль, що не втратили значення (турбота про охорону здоров'я, освіту, харчування і прибутки), додаються (як особливо актуальні) такі цілі:–

стабілізація демографічної ситуації;–

регулювання мобільності населення;–

впровадження принципово нової політики зайнятості;–

розробка сучасної системи менеджменту в сфері людських ресурсів в умовах формування ринку праці.

Таким чином ситуація, що склалася в країні, потребує відмовитися від «реформ заради реформ».

Отже, очевидно, основні завдання, що постають перед державою, такі: –

визначити екстрені заходи, пов'язані з відродженням економіки і досягненням економічної стабільності;–

накоеслити основні пріоритети у розвязанні соціальних проблем освіти й охорони здоров'я, розвитку науки, культури, екології, проводити активну політику у створенні системи соціального захисту населення;–

необхідно кардинально змінювати статус державних службовців;–

впроваджувати не тільки політичний контроль за діяльністю державної влади через інститут міністрів-політиків, але й робити «прозорою» діяльність державних структур, насамперед через позитивний зворотний зв'язок із громадськими об'єднаннями й асоціаціями підприємців;–

демонтувати систему колективної відповідальності, точніше, безвідповідальності;–

необхідна активна інформатизація державної влади;–

активно сприяти розвиткові місцевого самоврядування і його фінансової бази;–

забезпечити контроль громадянами процесу прийняття рішень місцевою владою і виконання рішень виконавчою;–

переглянути податкову політику в частині зниження податкового тягаря для малого і середнього бізнесу;–

збільшити інвестиції в сферу освіти і науки;–

необхідне термінове вирішення проблем у сфері молодіжної зайнятості: створення і квотування робочих місць для молодих спеціалістів – випускників навчальних закладів;–

удосконалити політику прибутків і заробітної плати (реалізувати на практиці концепцію «гідна праця – гідна оплата»).

Результатом проведених реформ повинна стати побудова соціальної держави, оскільки вона – це процес пошуку механізмів узгодження інтересів більшості членів суспільства, побудови громадянського суспільства.

Література

1. Бьюкенен Дж. Политэкономия государства благосостояния. МЭ и МО. – 1996. – №5.

2. Ганслі Теренс М. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. – К., Основи, 1996.

3. Єременко В.Г. Основи соціальної політики. – К., МАУП, 1997.

4. Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства : Україна і Світ (економіка, політологія, соціологія). - К., Техніка, 2000. - 312с. 36.Резолюція профспілок України «Про соціальне страхування». // Документи і матеріали ФПУ. - Т. 1. К.: ФПСУ, 1997. Право України. “Про обсяг поняття соціальна держава” (на основі порівняльного аналізу моделей ФРН і України).- 1998. №11. - С.175.

5. Самуэльсон П. Экономика. – М.; НПО «Алон», ВНИСИ, 1992.

6. Сіденко С. В. Соціальний вимір ринкової економіки. –