Реферат на тему:
Конструктивна взаємодія (в контексті соціологічних поглядів П. Сорокіна)
В новітніх суспільно-історичних умовах, коли динамічно формується інформаційне суспільство, взаємодія суб’єктів суспільно-політичних процесів стає все інтенсивнішою, різноманітнішою та ефективнішою, а у певних випадках і дуже небезпечною для суспільства та його інститутів. Відтак виникає необхідність ретельного дослідження взаємодій в суспільстві та їх наслідків, які можуть виникнути в залежності від підгрунття, на якому вони будуються. В цьому плані особливої уваги заслуговують погляди видатного соціолога ХХ століття П. Сорокіна.
Властивості об’єктів можуть проявитися і бути пізнаними тільки у взаємодії з іншими об’єктами [3, с. 88]. П. Сорокін визначив взаємодію в соціальному бутті як фундаментальний “родовий” процес. Спираючись на досягнення провідних вчених світу, він зробив висновок, що ”поза взаємодією нема і не може бути ніякого агрегату, асоціації і суспільства, взагалі соціального явища” [11, с. 33], тобто всього того “в соціальній дійсності, що виявляє себе, свідчить про стан, зміни, процеси в соціальних об’єктах” [14, с. 691]. Взаємодія розумних істот, яка ніколи не припиняється, можлива тільки завдяки тому, що називають різницею здібностей і характерів, і ця різниця є необхідною умовою свідомості [12, с. 419]. Згідно з П. Сорокіним, соціальним явищем “буде будь-яка психічна взаємодія… Соціальне явище є соціальний зв’язок, який має психічну природу і реалізується у свідомості індивідів, виступаючи водночас за змістом і тривалістю за її межі” [11, с. 39].
Сучасні дослідники суспільства, спираючись на праці П. Сорокіна, вважають, що “людина виникає і існує тільки у взаємодії з іншими людьми і під їх впливом. …закладена в нас біологічно програма поведінки недостатня для того, щоб ми були людьми. Вона доповнюється програмою, записаною в знаках культури” [7, с. 14]. Аналізуючи прояви психічної взаємодії в знаках культури – матеріальних речах, П. Сорокін дійшов висновку, що ”всі ці явища належать до категорії соціальних фактів лише тому, що вони суть символи психічних переживань або, інакше кажучи, вони суть психіка, що реалізувалась… Сказане однаково стосується і храму, і будинка, і картини, і кокарди, і інших “матеріальних речей”. Всі вони лише символи, ознаки психічних переживань – і тому вони соціальні явища” [11, с. 41].
За П. Сорокіним, процес людської взаємодії складається з трьох головних компонентів: 1) мислячих, реагуючих і діючих людей, які є суб’єктами взаємодії; 2) значень, цінностей і норм, завдяки яким індивіди взаємодіють, усвідомлюючи їх та обмінюючись ними; 3) відкриті дії і матеріальні артефакти як матеріальні рушії або провідники, з допомогою яких об’єктивуються і соціалізуються нематеріальні значення, цінності і норми” [11, с. 193].
Певні компоненти психічної взаємодії складають ту чи іншу композицію також у залежності від темпераменту акторів. Як вважав філософ-прагматист В. Джемс, темперамент впливає на хід думок незрівняно сильніше, ніж будь-яка бездоганна об’єктивна передумова. Він “впливає подібно до фактів або принципів, спонукаючи до вибору більш м’якої або більш суворої точки зору на світ” [4, с. 8].
Суспільно-політична сила є наслідком синтезу ресурсів (у першу чергу – психічної енергії людей), спрямованих на досягнення соціально корисної мети, який відбувається на підставі моделі (інтенсивність виявлення психічної енергії людей – темперамент є провідним елементом моделі) їх оптимальної організації. Синтез ресурсів, внаслідок якого виникає ресурсозберігаюча дія, відбувається в процесі конструктивної психічної взаємодії людей – соціального явища, яке належить до позитивної частини людської практики.
Визначення компонентів людської взаємодії П. Сорокіна, в такому разі, можна вважати протоформулою конструктивної соціально-політичної дії - сили. В якості ресурсів виступають суб’єкти взаємодії – їх психічна енергія та матеріальні артефакти, з допомогою яких “об’єктивуються і соціалізуються нематеріальні значення, цінності і норми”. На підставі “нематеріальних значень, цінностей і норм” у взаємодії людей формується соціально корисна мета та модель організації ресурсів для її досягнення. ”З психологічної точки зору (“внутрішньої”) ця взаємодія зводиться до обміну різними уявленнями, сприйняттями, почуттями, бажаннями і взагалі всім, що відоме під назвою психічних переживань” [11, с. 47]. ”Для можливості психічної взаємодії, окрім інших умов – наявності свідомості або психіки у суб’єктів взаємодії, наявності сприймаючих апаратів і т. д., необхідна ще одна додаткова умова, а саме наявність більш чи менш однакового прояву (символізування) одних і тих же переживань взаємодіючими суб’єктами, що, в свою чергу, дає можливість правильного тлумачення цих символів кожному з них” [11, с. 48].
Цілком зрозуміло, якщо сила як суспільно-політичне явище виникає на підставі оптимальної організації, в першу чергу, людських ресурсів (тобто оптимальної організації психічної енергії людей), спрямованих на досягнення соціально корисної мети, то без “однакового прояву (символізування) одних і тих же психічних переживань взаємодіючими суб’єктами” їх оптимальна організація (взаємодія) неможлива.
Адекватне і узгоджене тлумачення символів переживання сприяє взаєморозумінню – конструктивній психічній взаємодії. Переживання стають зрозумілими і спільними для її суб’єктів.
В політиці конструктивність визначається як “вимога до політичного процесу, політичної теорії, програм перетворень і приняття рішень, спеціфічна якість політики, що відповідає такій вимозі. Конструктивність характеризує ефективність політики і влади, політичних концепцій та ідеологій. Своєю стриманістю вона протистоїть риториці, вербалізму (зведенню дії до розмов). Конструктивність особливо необхідна в періоди політичних криз, реформ та революцій” [8, с. 141].
Суб’єкти взаємодії, досягаючи правильного тлумачення символів переживання, вступають в конструктивну психічну взаємодію і створюють соціальну групу, яка функціонує відповідно до оптимальної моделі організації їх психічної енергії та інших ресурсів. “Якщо
