Під “правильною психічною взаємодією”, про яку говорить П. Сорокін, треба розуміти оптимальну організацію психічної енергії, що втілюється у взаємодії “мислячих, реагуючих і діючих людей”, які “усвідомлюють і обмінюються значеннями, цінностями і нормами” та “об’єктивуються і соціалізуються” через “відкриті дії і матеріальні артефакти”, тобто через дію суспільно-політичної сили.

Якщо “правильної психічної взаємодії” обмаль або її і зовсім немає, то тоді виникає модель організації психічної енергії та інших ресурсів, яка функціонує з їх втратами. Чим менше “правильної психічної взаємодії”, тим більше насильства – деструктивності, неоптимальної організації психічної енергії та інших ресурсів, тим більша ймовірність, що соціальна група сягне межі розпаду або перейде до менш досконалої моделі організації.

Періоди революцій та війн є періодами, коли “правильна психічна взаємодія” в масштабах суспільства зведена до мінімуму, і суспільство руйнується, втрачаючи значні ресурси.

Сучасник П. Сорокіна М. Бєрдяєв у праці “Доля Росії: досліди з психології війни і національності” (1918 рік) писав, що “війна відбувається… в глибинах духу, а на площині матеріальній видно лише зовнішні ознаки того, що відбувається в глибині. Фізичне насильство, що завершується вбивством… – є ознакою духовного насильства, здійсненого в духовній дійсності зла” [1, с. 420].

Відкидаючи конструктивну психічну взаємодію, вдаючись до вирішення сучасних проблем згідно з історично застарілою звичкою до насильства (яка походить від агресивності тварин, не здатних психічно взаємодіяти внаслідок того, що вони не наділені свідомістю) при наявності надпотужних технічних засобів, людство надмірно ризикує. “Жахлива низка поступових переходів – від півнів, що побилися на смітнику, через собак, що гризуться, через хлопчаків, що розбивають носи один одному, через юнаків, що б’ють один одному об голови пивні кружки, через трактирні побоїща, вже з легким присмаком політики, призводять зрештою до війн і атомної бомби” [9, с. 44]. “У нас є вагомі підстави вважати внутрішньовидову агресію найсерйознішою небезпекою, яка загрожує людству в сучасних умовах культурно-історичного і технічного розвитку” [9, с. 45]. Зрештою, в нинішніх умовах ми вже розуміємо: “Все, що примушує і гвалтує, є хибно спрямована свобода” [1, с. 420].

Втрата ресурсів, мовою П. Сорокіна, це руйнування “об’єктивованої психіки” – духовних символів, втілених в “недуховних формах буття”, тому для суб’єктів взаємодії дуже важливо зрозуміти і сприйняти психічні переживання одне одного, щоб не допустити взаємних втрат ресурсів – неконструктивної взаємодії.

П. Сорокін наголошував: ”Однією з необхідних умов для можливості правильної психічної взаємодії є наявність однакового прояву однакових психічних переживань різними членами групи; де цієї тотожності нема, хоча б були в наявності висока психіка і “сприймаючі апарати”, – нема психічної взаємодії, а отже і соціальної групи як надіндивідуальної єдності” [11, с. 49].

Досягнення тотожності психічних переживань суб’єктів взаємодії – основа конструктивності в суспільстві загалом і в політиці зокрема.

Організація психічної енергії, як і інших ресурсів, здійснюється за певною моделлю. Рівень оптимальності моделі виявляється через взаємодію – ”акти, що сприймаються нами, викликають у нас неоднакові переживання і, відповідно, неоднакові форми реагування на них” [11, с. 59].

Згідно з П. Сорокіним, всі акти за характером психічних переживань розпадаються на три основні категорії: “дозволено-обов’язкові”, “рекомендовані” та “заборонені”. Ці категорії чисто “формальні”. Хоча вони наявні у свідомості кожної людини, проте ця наявність ще не обумовлює тотожності “змісту” кожної категорії у різних людей [11, с. 57].

При налагодженні конструктивної взаємодії всі її учасники повинні ”ототожнити ”зміст” кожної категорії”, уніфікувати, до певної міри, свої ”психічні атрибутивно-імперативні переживання”, щоб досягти оптимальної моделі організації своєї психічної енергії та інших ресурсів. У цьому велике значення має діалог.

Стан свободи і соціальної справедливості досягається лише тоді, коли виникає конструктивний діалог між суб’єктами суспільно-політичного процесу, що є проявом їх сили. Нездатність до конструктивного діалогу свідчить про слабкість і безсилля.

Інтенсивність соціального життя збільшується завдяки зростанню щільності населення та обміну інформацією [5, с. 33]. В новітніх соціально-історичних умовах соціальний прогрес все більше визначається результатом відбору конкуруючих систем, між якими відбувається активний інформаційний обмін [5, с. 34]. “Динамічна характеристика – швидкість передачі інформації – визначає майбутнє. Успіх визначається не закріпленими, а придбаними якостями і знаннями” [5, с. 35].

Актори психічної взаємодії, обмінюючись інформацією, створюють “об’єднання елементів, що діють, як єдине ціле” [10, с. 24], “яке підтримує своє існування і виконує певні функції завдяки взаємодії між його частинами” [10, с. 22].

Обмін інформацією між акторами психічної взаємодії неможливий без уніфікації психічних атрибутивно-імперативних переживань, що являє собою складний і навіть, у певних ситуаціях, болісний процес. Здатність пройти його з мінімізованими втратами або навіть з доцільними жертвами у вигляді “рекомендованих актів” свідчить про високий потенціал участників взаємодії, їх моральну та фізичну потугу, привабливість і соціальну корисність мети, якої вони прагнуть досягти.

В критичні моменти процесу уніфікації атрибутивно-імперативних переживань, або, інакше кажучи, формування спільної для участників взаємодії системи переконань, коли може виникнути підгрунття для насильства і руйнування моделі, що будується як оптимальна, виникає необхідність в “рекомендованому” акті, який повинен компенсувати неконструктивні чинники взаємодії. Тобто виникає необхідність подвигу.

Для компенсації дезоптимізуючих чинників і відновлення конструктивності взаємодії її суб’єкти можуть свідомо, без будь-якого примусу, вдаватися до “рекомендованого” акту: жертвувати власними ресурсами – власністю, здоров’ям чи навіть життям. Такі акти стають прикладом для інших учасників взаємодії, моральним взірцем і перетворюють