Еліта в геоекономічному фокусі — це не група, не місце, не статус. Еліта — це позиція. Ця позиція вже фактично не має просторового характеру віднесення на глобальному рівні, однак має регіоналізований (віднесений до території) характер на регіональному, національному та субрегіональному рівні винятково в геополітичному фокусі. США та Європа конкурують за позицію світової еліти в геокультурному фокусі, маючи позиції еліт в інших фокусах. Китай та Росія конкурують за позицію регіональної еліти в геополітичному та частково за право бути елітою в геоекономічному фокусі. Решта країн конкурують за право мати національну та субрегіональну еліту в геополітичному фокусі. Причому на національних рівнях конкурують не національні еліти, а субрегіональні (донецька, дніпропетровська, західно-українська) та стратові (політична, бізнесова, наукова і т.д.) еліти. Наприклад, Франція має національну еліту як регіональну, а Україна не має такої, хоча постійно веде дискусії про її необхідність. В Україні національна еліта знаходиться на позиціях субрегіональних та стратових, що не достатньо для масштабів геоекономічного фокусу.

І коли найкрупніші мізкові центри України на круглих столах та в статтях “досліджують” вчорашні уявлення про еліти, змішуючи фокуси, визначення груп та позицій, віднесення до різних дійсностей, доводиться констатувати, що у нас бракує принципового розуміння, що мова йде про нижню та в кращому разі середню ланку управлінського геополітичного фокусу. Немає усвідомлення, що конкуренція за право бути політичною, бізнесовою чи науковою елітою сьогодні в геоекономічному фокусі сучасної домінуючої конкуренції — це конкуренція просто за право бути посередником чи інструментом глобалістських процесів на своїй національній території.

Трагедія так званої української еліти полягає в тому, що вона вирішує завдання минулого. Протягом попередніх століть еліта мала мрії — державну незалежність, розвиток власної мови, розвиток культури як автентичної щодо інших культур. Але всьому цьому сьогодні опирається не стільки Росія, Європа чи США, скільки світові тенденції, тобто світ, що змінився. Мрії минулого українська еліта не встигла втілити у відповідні історичні періоди, коли це було актуально і природно для інших націй. Тепер, щоб втілити ці мрії, українській еліті необхідна ізоляція від світових процесів. Можна боротися за українську книгу, але весь світ вже читає в Інтернеті, дивиться телебачення і кіно. Ми можемо вважати, що це погано, але ці процеси динамічно наростають, проходять крізь нас. У розвитку мови книги вже давно нічого не вирішують. Можна боротися за українську культуру через розвиток книговидання, але культура, яка відстала технологічно, яка не лобіює перед Майкрософт свої стандарти (наприклад, в українській комп’ютерній розкладці клавіатури є російська буква «ё» і нема апострофа), яка не здатна примусити електронну пошту говорити українською, така культура приречена на знищення навіть за умови, що всі книги в країні будуть видані українською.

Наша трагедія у тому, що на світ майбутнього українська еліта дивиться через продовження геополітичних процесів, а не геоекономічних чи геокультурних. В інфраструктурі геоекономічного світу Україна може бути лише як сегмент цих інфраструктур, але не за правилами своєї культури, бо впливати на принципи управляючих інфраструктур ми вже спізнилися. України не буде в мережній структурі геокультурного світу, бо її мовних та культурних структур у світовій мережі нема, а унікальної цивілізаційної парадигми вона світові не пропонує. Мусульманський світ, наприклад, відстоює свою цивілізаційну парадигму з мінімальними ресурсами. І у нього є шанс.

Національна еліта не може бути національною елітою, залишаючись тільки національною елітою. Поки вона боролася за державність, виявилося, що державність уже не є основним ресурсом управління територією, і позиція управління країнами у світі перейшла вже на рівень наддержавних утворень. Тобто позиція еліти стосовно країни не знаходиться усередині країни. Історично попередні типи еліти — політична, бізнес і духовна еліти — не більш, ніж інструменти або засоби управління з боку світової еліти (позиції, а не групи). Це означає, що вирішальні засоби управління процесами всередині країни — силові, нормотворчі та ідеологічні — не знаходяться більше в руках національних еліт. Щоб реально управляти країною, представники національної еліти мають знаходитися в позиції світової еліти, а не входити в неї як в якусь групу.

Місце Україні як регіону в майбутній цивілізації

Україна залишається об’єктом геоекономічної експансії Росії, США, Євросоюзу, можливо в майбутньому ще й Китаю, а разом з Росією є об’єктом геокультурної експансії США та Європи. При цьому вітчизняна еліта розглядає цю експансію в геополітичному фокусі, тобто вона навіть не розуміє, як саме її завойовують. В мовному аспекті частина національної еліти намагається українізувати та англізувати країну. Демократичні принципи, які намагається прищепити Європа та США, вихолощуються правлячою верхівкою. Українська еліта неоднорідна за регіональною орієнтацією та має протиріччя на субрегіональному рівні. Якщо для найпотужніших світових країн та Євросоюзу регіональна політика – це політика інфраструктурної або культурної експансії, то для решти — це політика регіонального підпорядкування. Регіональний вибір України це не вибір експансії, а вибір регіональної підпорядкованості: євразійської, панєвропейської чи проамериканської.

Спроби окремих консультантів чи управлінців перейти до інфраструктурного управління