Поняття «конфлікт» використовується в політичному кон-тексті, коли трапляються великомасштабні зіткнення всере-дині держав (революція, контрреволюція), та між державами (війни, партизанські рухи).

Деякі вчені, зокрема І. Прокопенко та В. Малишенко, виз-начають декілька рівнів розвитку політичного конфлікту, пов'язаних із генезисом владних відносин. Перший рівень — у масштабах усього політичного простору щодо легітимації вла-ди, її визнання чи невизнання. Йдеться про «народну» легіти-мацію, що базується на довір'ї мас до влади, на підтримці полі-тичної еліти. Другий рівень — конфліктні відносини в полі-тичній еліті щодо обсягу владних повноважень, обґрунтування їхньої необхідності. Третій рівень має зовнішній аспект — бо-ротьба й протистояння політичних еліт на міжнародній арені.

Кожний конфлікт можна вивчити з допомогою базових па-раметрів, як-от: рівень, масштаби, гострота, сфера виникнення, динаміка розвитку, технологія врегулювання. Можна вирізнити певні етапи перебігу конфлікту, тобто його динаміку. Російсь-кий вчений В. Смолянський пропонує такі стадії:

потенційно-го конфлікту (наявність конфліктної ситуації);

переходу по-тенційного конфлікту в реальний (усвідомлення зазіхання на свої інтереси);

конфліктних дій;

4) розв'язання конфлікту.

Конфліктна ситуація не завжди переростає в конфлікт, але за початком конфлікту наступає його ескалація до кульмі-наційних точок, а потім — спад і завершення. Конфліктові притаманний феномен багатомірності, оскільки завершення од-ного конфлікту може спричинити інший конфлікт, до того ж в іншій сфері. Досить часто після завершення конфлікту вини-кає ще один етап — постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відносинах сторін, які щойно кон-фліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт. Це ми спостерігаємо на при-кладах перманентного близькосхідного конфлікту, конфліктів у Північній Ірландії, Іспанії та ін. Завершення конфлікту може бути згруповане за ступенем розв'язання — як повне або час-ткове вирішення та за характером наслідків — у вигляді успі-ху, компромісу, виходу з компромісу, поразки.

Французький політолог Б. Гурней зазначив, що у світі існує лише одне місце, де нема конфліктів, — кладовище.

Основні способи врегулювання конфліктних ситуацій

Вивчаючи конфлікти, слід брати до уваги чинник зростан-ня великої практичної потреби в конфліктологічних підходах. Сучасний період розвитку нашого суспільства характеризу-ється значним посиленням напруженості, зростанням проти-річ, виникненням численних конфліктів у різних сферах сус-пільного життя. Одначе більшість суб'єктів управління — дер-жавних, суспільно-політичних, професійних організацій вияв-ляють слабке розуміння внутрішніх причин того, що відбува-ється, неспроможність адекватно реагувати на вибухонебез-печні процеси. Досить часто це є наслідком відсутності при-кладних методик моніторингу конфлікту, експертизи та оптимізації останнього.

Сучасні дослідження звертають увагу на недостатньо роз-роблену проблему, пов'язану з регулюванням конфліктів та управлінням ними, співвідношенням суперництва і співробіт-ництва. На часі перехід української конфліктології від загаль-нотеоретичних досліджень та аналізу фундаментальних кате-горій до прикладних аспектів, від пояснювальних функцій до конструктивних. В основі їх мають бути такі поняття, як регу-лювання та управління соціальними конфліктами, конфлікт-ний моніторинг і конфліктний менеджмент. Дослідники В. Кремень, О. Чумиков, В. Бекешкіна, В. Небоженко, М. Пірен, Е. Сте-панов, К. Боулдінг та ін. розглядають конфлікт як динамічний тип соціальних відносин, пов'язаних із потенційно можливим чи реальним зіткненням суб'єктів на ґрунті тих чи інших су-перечливо усвідомлених переваг інтересів чи цінностей, які постійно присутні та не піддаються повному усуненню.

За нинішнього соціально-політичного розвитку України варто звернути особливу увагу на дослідження проблеми конфліктів у системі соціально-політичних процесів. Необхідність цього пов'язана з досить слабким знанням закономірностей виникнення, перебігу та врегулювання конфліктів за таких специфічних обставин, як перехідний період. Цю проблему не вивчено не лише у вітчизняній, а й у світовій науці.

Якщо з позицій конфліктології аналізувати таке маловивчене явище суспільного життя як перехідний період, що є тран-сформацією соціальної системи з ригідного (жорсткого) стану в гнучкий (плюралістичний), впадають в око його своєрідні особ-ливості:

1) всі найважливіші сфери суспільного життя пронизує всеохопний політичний конфлікт, а тому політологічний аналіз соціальних колізій у багатьох випадках набуває вирішального

значення;

2) якщо за умов стабільності соціально-політичний кон-флікт має переважно горизонтальний характер (боротьба в рамках режиму), то в перехідний період — вертикальний (бо-ротьба за режим).

Сучасні дослідники на прикладах подій у колишньому СРСР, а потім в Україні та деяких інших державах СНД вже досліджують у політико-конфліктологічній площині проблеми балансу гілок влади, довіри до влади, вітчизняної багато-партійності, політико-економічні колізії в державному і при-ватному секторах економіки, .а також політичні підмурки ет-нічних процесів. Поряд із концепцією теоретичного аналізу пропонуються механізми, які можуть забезпечити зниження негативних наслідків у вищезгаданих сферах.

Необхідність пошуків засобів регулювання конфлікту та управління ним випливає з усвідомлення нової конфліктологічної парадигми мислення: по-перше, належить визнати і вмо-тивувати значення соціальних конфліктів як щоденного і при-родного явища соціального життя, його невід'ємного атрибута; по-друге, слід визнати не тільки неминучість конфліктності в суспільстві, а й виявлену та підкреслену конструктивну роль конфліктів у суспільному розвитку; по-третє, маємо усвідоми-ти, що конфлікт можна регулювати і управляти ним. Отож, більшість соціально-політичних конфліктів можуть бути оптимізовані на будь-якому рівні та стадії, а головне інструмен-тальне завдання щодо конфлікту повинно бути визначено як управління ним.

Управління конфліктом — врегулювання, розв'язання, при-душення, а також ініціювання певних конфліктних ситуацій в інтересах суспільства в цілому чи окремих його суб'єктів.

Правильно організоване управління надає конфліктному процесові форми, яка забезпечує