Вирізняють такі типи поведінки: пряме протиборство чи конкуренція; ухилення; пристосовництво; уступки; співро-бітництво. Важливу роль в ефективному врегулюванні кон-флікту відіграє також вивчення принципів і стадій управління конфліктним процесом. Серед стадій називають такі: інституціоналізація, інтернаціоналізація, раціоналізація. Можна за-пропонувати дещо іншу стадійність управління конфліктним процесом. Першою дією з управління конфліктом слід вважа-ти його інституціоналізацію — встановлення чіткої процедури врегулювання цього конфлікту. Первісний конфліктний аналіз має отримати подальший розвиток у рішеннях державних ор-ганів і в нормативних актах. У такий спосіб ліквідується роз-рив між владними структурами й наукою. В даному разі мова повинна йти про конфліктний моніторинг, тобто про інфра-структуру дослідницьких центрів, лабораторій, громадських служб, процедур відстеження й нейтралізації вибухонебезпеч-них ситуацій.
Наступний етап — легітимізація конфлікту: він має пока-зати, наскільки добрі чи погані норми та правила, що виступа-ють у формі законів, указів, протоколів, меморандумів.
Подальший етап управління конфліктом — структурування конфліктуючих груп.
На етапі реформування політичної системи України варто зважити на висновки С. Ліпсета, який пропонує не протидіяти,
а допомагати оформленню нових партій, рухів і подібних орга-нізацій. Звісно, вони стануть конфліктною силою дотично до груп, які репрезентують інші інтереси, але водночас — і посе-редницькими структурами, що об'єднають індивідів у співтова-риства. Неорганізовані індивіди потенційно є небезпечнішим дже-релом підтримки екстремістських сил лівої чи правої орієнтації, ніж ті, що належать до організованих для конфлікту груп.
Завершальний етап управління конфліктом — редукція, тобто послідовне ослаблення конфлікту завдяки переведенню його на інший рівень. Як базовий інструмент для реалізації даної процедури використовується шкала, що охоплює мож-ливі рівні напруженості конфліктів. Застосовуються такі варі-анти: «друг — союзник — партнер — співробітник — супер-ник — противник» і т. д. Французький дослідник Ж. Фове ви-різняє такі рівні, як «відносини співробітництва — відносини протидії — відносини суперечностей — непримиренні відноси-ни». Американський політолог М. Амстутц, розглядаючи дина-міку конфлікту як рух від незначних несумісностей до знач-них, включає в простір конфлікту такі етапи: напруженість — незгода — суперництво — суперечка — ворожнеча — агре-сивність — війна. Це потрібно для того, аби зрозуміти, наскільки реальним є завдання редукції конфлікту, а також для того, щоб зацікавлений соціальний суб'єкт зміг розмістити на певній шкалі наявний у його полі зору спектр особистостей чи організацій і визначити перспективу конфліктних взаємовідносин із ними.
Заслуговує на увагу також проблема вибору оптимальної процедури для вирішення конфлікту. Існують і спеціальні конфліктологічні процедури: парламентські дебати, узгоджувальні комісії, громадський та арбітражний суди, адміністративний процес, кримінальне судочинство, конституційний суд.
ЛІТЕРАТУРА
Аг. А. Введение в теорию конфликтов. Политология вчера й сегодня. — Вьш. 3. — М., 1991.
Анискевич А.С. Политический конфликт. — Владивосток, 1994.
Бекешкіна І.Е. Конфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. — К, 1994.
Дейнекин Н.М., Марченко А.Н. Профилактика конфликтов на национальной основе. — М., 1991.
Деркач А., Веретенников С., Ермолаев А. Бесконечно длящееся настоящее. Украйна: четыре года пути. — К., 1995.
Джаконини В. Дарендорф: теория конфликта. Политология вчера й сегодня. — Вьш. 2. — М., 1990.
Дмитриев А.В., Кудрявцев В.Н., Кудрявцев С.В. Введение в общую теорию конфликтов. — М., 1993.
Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. — М., 1995.
Иванов Я.Н., Смоленский В.Г. Конфликты й конфликтология. — М, 1995.
Конфликты Б обществе // Общественньїе науки. — 1995. — № 1.
Кульчар К. Политический конфликт // Политология вчера й сегодня. — Вмп. 3. — М., 1991.
Мацієвський Д. Деякі проблеми теорії конфліктів та насильст-ва // Генеза. — 1995. — № 3.
Небоженко В.С. Соціальна напруженість і конфлікти в укра-їнському суспільстві. — К., 1994.
Пазенок В.С. Соціальний конфлікт і соціальна злагода // Полі-тика і час. — 1991. — № 17—18.
Социальные конфликты. Экспертиза, прогнозирование, техно-логия разрешения. — Вып. 1—4. — М., 1991—1993.