Доцільно назвати ще й такі функції, як функція інформатора громадян про стан справ у різних галузях життя суспільства, функція "досягнення політичної узгодженості та однодумства" серед різних верств населен-ня, функція "конвергенти" різних соціальних сил.

Виходячи з характеристики функцій партій, можна визначити предмет їхньої діяльності. З нашого погляду, головними напрямками діяльності партій є;*

вивчення механізмів виникнення та розв'язання протиріч суспільних відносин;*

розробка системи колективного обгрунтування та прийняття рішень;*

вироблення системи відбору і підготовки у члени партії, їх навчання;*

створення національної інформаційної сітки та національного інформаційного банку даних про існуючі протиріччя та методи їх розв'язання;*

розробка методів діагностики стану громадського організму;*

формування та діяльність у міжнародній асоціації партійних органі-зацій, головна мета якої - узгодження загальнолюдських інтересів і ме-ханізмів розв'язання протиріч.

Політичні партії відрізняються одна від одної походженням, місцем і роллю в політичній системі, соціальною базою, ідеологією, програмою і т. д. На думку В. Шишюка, існують вісім параметрів, які утворюють парадигму партії:

1. інституалізація, тобто міра "вростання" партії у політичну систе-му. Вона визначається багатьма чинниками, зокрема тривалістю існуван-ня партії, зміною її назви і порушення організаційного континуїтету.

2. Статус в уряді. Мається на увазі керівництво урядом або просто участь у ньому. Дуже важливим вважається національний аспект, бо чим раніше репрезентована партія за національними регіонами, тим вищий її урядовий статус, а також підтримка на виборах.

3. Соціальна підтримка. Йдеться про підтримку соціальними класами, групами, релігійними рухами, етнічними та релігійними спільнотами, міським та сільським населенням, а також окремими громадянами.

4. Політичні орієнтації (настанови) партії, наприклад, щодо влас-ності на засоби виробництва, ролі держави в економічному плануванні, перерозподілі суспільного багатства, соціального захисту громадян, секу-ляризації суспільства, входження в блоки, національної інтеграції, став-лення до виборчих, громадянських прав та ін.

5. Цільова орієнтація: чи то відкрите суперництво партій, чи то обме-жене суперництво з боку інших партій; підрив усієї політичної системи чи її модернізація.

6. Структурна незалежність, тобто міра автономності, життєве забез-печення (джерела доходів), джерела поповнення членів партії та лідерів, зв'язки з іншими партіями, в тому числі і з зарубіжними.

7. Внутрішня організація, тобто міра структурованості, інтенсивності відповідних зв'язків, географічна поширеність і щільність організацій партії, частота зборів на місцях, зборів і з'їздів на рівні країни, інтен-сивність пропаганди, міра контрольованості внутрішньопартійних груп, централізованість влади в партії.

8. Згуртованість фракцій у партії, активність членів партії в 'її діяль-ності, вимогливість до її членів, вірність доктрині, особиста відданість партійній справі.

Французький політолог М. Дюверже називає партії парламентського і непарламентського походження. Для парламентських партій завоювання місця у політичних асамблеях є сутністю життя партії, для непарламентських партій, насамперед для соціал-демократичних і комуністичних, М. Дюверже називає такі головні риси, як централізм у структурі і доктринально-програмну єдність, а також те, що вони недооцінюють значення парламентської системи правління.

Американський політолог Р. Маркідіс ділить партії на авторитарні та демократичні, інтегративні та представницькі, ідеологічні та прагматичні, національні та регіональні, масові та елітарні, демократичні та олігархічні. Проте цей перелік не є вичерпним.

Досить поширеним у світі є поділ партій на кадрові і масові, запропо-нований М. Дюверже у праці "Політичні партії" (1951). Масові партії об'єднують велику кількість членів, організованих у первинних структу-рах. Між ними існує тісний постійний зв'язок. Головним джерелом їхнього фінансування є членські внески. Головна мета у діяльності масових партій має переважно ідеологічний або виховний характер. Вони беруть активну участь у виборчому процесі. Керівництво у масових партіях належить професійним політикам, постійній професійній бюрократії.

На відміну від масових партій, кадрові партії є малочисельними. Для них характерне "аморфне членство", відсутність механізму офіційного прийому в партію, відсутність визначеного статусу членів партії. Кадрові партії опираються на професійних політиків. Вони діють переважно під час виборчих кампаній і не через масу членів, а через групу професійних і громадських активістів, залучених до роботи в партіях, симпатиків, спон-сорів. Для них характерна організаційна крихкість. Такі партії стають життєздатними головним чином з наближенням та проведенням виборів. Їх ще називають "партіями виборців". Керівництво кадровими партіями здійснюється небагатьма професійними політиками.

Кадрова партія, за визначенням М. Дюверже, - це група відомих лю-дей для підготовки виборів, проведення кампаній і підтримки контактів з кандидатами. Особливістю кадрових партій є необов'язковість членських внесків. Кошти партій складаються з пожертв великих монополій та окре-мих осіб. Демократичну та республіканську партії США М. Дюверже вважає кадровими, а комуністичну - масовою.

Наприкінці 60-х рр. XX ст. французький політолог Ж. Шарло та амери-канський політолог Дж. Сарторі доповнили типологію М. Дюверже ще од-ним типом - партії виборців (універсальні партії). Своєю першочерговою метою такі об'єднання громадян вважають боротьбу за електорат. Вони праг-нуть згуртувати довкола себе максимальну кількість громадян із найрізнома-нітніших соціальних груп, щоб забезпечити собі перемогу на виборах.

Іншою типологією є поділ партій на представницькі та мобілізуючі. Відмінності між ними полягають у тому, що представницька партія є ви-разником поглядів своїх послідовників. Із зміною їхніх поглядів змінюєть-ся й політика партії. Головна мета мобілізуючої партії - "переробити свідомість населення". У своїй життєдіяльності ці партії головний наголос роблять на пропаганду; перешкоджають іншим займатися контрпропаган-дою. Мобілізуючі партії, а до них на Заході відносять комуністичні партії та деякі партії країн "третього світу", вважаються менш демократичними, ніж представницькі.

Демократичні партії називають плюралістичними, бо вони конкуру-ють