За функціональним критерієм партії можна поділити на партії індивіду-ального представництва та партії соціальної інтеграції. Партія індивіду-ального представництва характерна для суспільства з обмеженою полі-тичною сферою та обмеженою формою участі. Активність її членів у про-цесі розв'язання практичних завдань обмежена переважно голосуванням. Партійна організація не діє у період між виборами. Її головна функція -відбір представників, які, у разі обрання, користуються "вільним манда-том" і відповідальні лише перед власною совістю.

Партії соціальної інтеграції не тільки передбачають постійне членство зі сплатою внесків, а й претендують на вплив у всіх галузях повсякденно-го життя індивідів.

Партії поділяються за ознакою внутрішньої організації: відкриті та за-криті. До закритих відносять партії з "обмеженим членством" або партії, які встановлюють суворі вимоги для тих, хто бажає вступити до неї.

Особливе місце у типології партій займають конфесійні політичні партії та рухи, які спираються на релігійно-політичні доктрини християн-ства, ісламу, іудаїзму. Виникають політичні групи й організації, учасники яких поділяють різні версії анархістської ідеології - від бакунінської до анархокомуністичної. Існують об'єднання, які заявляють про свою при-хильність ідеям монархії як політико-правового устрою суспільства.

2. ТИПОЛОГІЯ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ.

У країнах сучасного світу склалися різні партійні системи. Їх формування визначається певними чинниками. Ма-буть, немає партійної системи, яка б не була відображенням класової структури суспільства.

Так, американський політолог Л. Етстайн називає багатопартійну сис-тему з однією пануючою партією, модифіковану однопартійну систему, систему "два плюс одна партія", крайню багатопартійну систему та ста-більну багатопартійну систему. Якщо до багатопартійної системи з од-нією пануючою партією він відносить Мексику, а модифіковану однопар-тійну систему бачить у СІЧА, то партійна система "два плюс одна партія" існує у Великобританії, Канаді, Австрії. Крайня багатопартійна система діє у Франції.

Італійський політолог Цж. Сарторі виокремлює сім різновидів партійних систем у сучасному світі:

1) однопартійні (колишній СРСР, Албанія, Куба, Монголія, Заїр, Того);

2) з партією, що здійснює гегемонію (Мексика);

3) з домінуючою партією (Японія, Індія);

4) двопартійні (США, Великобританія, Канада);

5) поміркованого плюралізму (Бельгія, ФРН);

6) крайнього (поляризованого) плюралізму (Італія, Нідерланди, Фінляндія);

7) автомізовані (Малайзія).

Однопартійна система властива авторитарним, особливо - тоталітар-ним режимам, коли управління здійснюється однією партією. Їй характер-не конституційне закріплення керівної ролі однієї партії, зрощування партійного та державного апарату, заборона утворення інших партій.

Партійна система з партією-гегемоном характеризується пасивним становищем однієї партії при відсутності реальної партійної конкуренції. Усі інші партії мають організаційну автономію, але визнають керівну роль правлячої партії.

Партійна система з домінуючою партією передбачає існування кількох партій, одна з яких упродовж тривалого часу перемагає на ви-борах і одноосібне формує уряд. Двопартійна система характеризуєть-ся домінуванням двох потужних партій, одна із яких перебуває при владі, а інша - в опозиції. Класичними прикладами є Республіканська та Демократична партії США, Консервативна та Лейбористська партії Великобританії.

Найпоширенішою є партійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується існуванням трьох-п'яти партій, жодна з яких не переважає і не може самостійно утворити коаліцію, а тому партії зму-шені йти на досягнення компромісу щодо формування уряду згідно з кількістю виборених мандатів. Поширеною є поляризована партійна система, при якій боротьбу за владу ведуть шість і більше партій. При наявності великої кількості невеликих партій, вони, як правило, утворюють блоки або коаліції на час ведення передвиборчої кам-панії.

Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох маловпливових і нечисельних партій. Така система діє, переважно, в пе-рехідних до демократії суспільствах. Уряд, як правило, формується на пропорційній основі. За умови стабілізації демократичного правління вона має тенденцію до перетворення у консолідованішу і впливову систе-му поміркованого плюралізму.

3. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ

РУХІВ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ.

Невід'ємним елементом будь-якого демократичного сус-пільства є різноманітні об'єднання громадян, їх соціально-політичне призначення полягає насамперед у тому, що вони допомагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення сус-пільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самовря-дування.

Свідчення про об'єднання людей з спільними поглядами на природу, суспільство, літературу, мистецтво можна знай-ти вже у стародавніх суспільствах. У різних народів виника-ють різноманітні громадські об'єднання, що певною мірою впливають на суспільно-політичний розвиток. До таких мож-на віднести численні філософські школи Стародавньої Греції, середньовічні лицарські ордени, літературні й художні об'єд-нання епохи Відродження, різноманітні таємні організації (наприклад, масонські ложі або товариства декабристів) і політичні клуби Нового часу. Паралельно відбувалося ос-мислення сутності громадських об'єднань, їх місця і ролі у суспільстві. Починаючи із середньовіччя мислителі намага-лися розрізняти державу і суспільство. І вже у XVIII ст. ПІ. Монтеск'е розглядає їх як окремі феномени. На початку XIX ст. цей підхід у І. Канта втілюється в концепції громадян-ського суспільства, що характеризується правовим статусом і свободою.

Американський соціолог П. Плау висунув припу-щення про взаємозв'язок між виникненням громадських об'єд-нань і раціональним прагненням людини до певних вигод, досягнення яких можливе за умови соціальної взаємодії та суперництва.

Всупереч розбіжностям у тлумаченні причин виникнення громадських об'єднань сенс існування останніх визначаєть-ся як спільна життєдіяльність людей, що передбачає їх взаєм-ну залежність і потребу одне в одному, забезпечує збережен-ня і розвиток соціального організму. Це життя людей безпо-середньо в колективі, соціальній групі, де відбуваються спіль-на діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами і вартостями.

З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до урізноманітнення гро-мадських об'єднань у соціально-політичному житті, їх впли-вовості в конкретно-історичних ситуаціях, зрештою, до їх чіткої диференціації на громадські організації