конкуренції, коли в одній особі поєднувалися капіталіст-власник і капіталіст-підприємець, ще в кінці 19 ст. почали все більше поступатися місцем груповій капіталістичній власності.

Тепер практично всі найкрупніші підприємства західного світу існують на основі не індивідуальної, а групової власності, що свідчить про зростання процесу усуспільнення власності, а не навпаки. Первісна ж форма приватної власності, для якої характе-рне індивідуальне володіння й розпорядження власністю, залиша-ється переважно на периферії економіки, тобто в сільському господарстві, ремісництві, торгівлі, сфері послуг. Причому, й тут загальною закономірністю є звуження сфери дії індивідуальної приватної власності.

Політика та її роль в економічному житті

Політику розглядають у широкому і вузькому значеннях сло-ва. У широкому значенні політика охоплює політичні відносини, полі-тичну організацію (систему) і політичну ідеологію як певну єдність. У вузькому значенні політика є практичною діяльністю держави.

Суспільна система охоплює три підсистеми (соціально-культурну, політико-адміністративну і економічну, або господарську). А це означає, що держава здійснює свою діяльність у кожній з них. Нас же цікавить госпо-дарська система і економічна політика, що здійснюються державою.

Економічна політика являє собою цілі, напрями, шляхи, методи, важелі розвитку економіки, що визначені суб'єктами влади.

Вироблена економічна політика передбачає вирішення двох зав-дань:

1) головні цілі, на досягнення яких зорієнтований розвиток на-родного господарства;

2) засоби, які треба мобілізувати для досягнення поставлених цілей.

Цілі економічної політики та засоби досягнення їх подано на рис. 1 і 2.

Рис. 1. Цілі економічної політики

Рис. 2. Засоби досягнення цілей економічної політики

Для спрощення розуміння проблеми наведемо тлумачення основ-них понять на рис. 1 і 2.

Економічне зростання — кількісне та якісне зростання товарів та послуг.

Економічна ефективність — зменшення виробничих ресурсів на виготовлення різноманітних благ.

Соціальна ефективність — поліпшення соціально-економічно-го життя людей: зростання заробітної плати, поліпшення житлових умов та умов праці, покращення освітнього, медичного обслугову-вання, забезпечення хворих, недієздатних, пристарілих громадян тощо.

Розміщення ресурсів полягає у тому, що держава забезпечує відповідність між виробництвом і умовами відносного браку ре-сурсів.

Розподіл доходів має за мету сприяти забезпеченню соціальної справедливості.

Стабільні умови розвитку передбачають забезпечення для всіх суб'єктів господарювання сприятливих умов для раціонального роз-міщення і використання ресурсів.

Політика активно втручається в суспільне життя і може впливати на економічний прогрес у трьох напрямах:*

сприяти його розвитку;*

стримувати суспільний прогрес, у тому числі економічний роз-виток;*

суперечливо діяти на економічний прогрес, прискорюючи його в одному напрямі і стримуючи в іншому.

Людство завжди намагалось дізнатись, за яких умов політика стає рушійною силою розвитку економіки.

Основа політики – економічна теорія

Історичний досвід переконує, що політика стає рушійною силою розвитку суспільства і людини, якщо вона науково обгрунто-вана. Такою є політика, що грунтується на об'єктивно діючих зако-нах, враховує різноманітні інтереси суспільства, передбачає багато-варіантність рішень і свободу вибору.

Якщо ж політика засновується на спотвореній теорії, яка не ви-ходить з об'єктивних законів і всієї сукупності інтересів суспільства, підпорядковує одні інтереси іншим, вона є ненауковою. Вона обез-зброює людину, робить її цинічною і байдужою або фанатичною і деспотичною. Така політика веде суспільство до кризових явищ, а то й регресу. Це стосується й економічної політики.

Перехід економіки України до ринку можливий лише зав-дяки використанню реальних причинно-наслідкових зв'язків у економічному житті, врахуванню інтересів усіх господарюю-чих суб'єктів, тобто завдяки політиці, побудованій на науковій теорії та адекватно трансформованій у господарському ме-ханізмі.

Саме з огляду на ці обставини першоосновою вироблення науко-во обгрунтованої економічної політики є економічна теорія, яка відби-вала б закономірності перехідної економіки нашої країни.

Будь-який відхід від теорії призводить до суб'єктивізму, сутність якого полягає в ігноруванні об'єктивних вимог і умов, а отже, вису-ненні необгрунтованих завдань і рішень, що в кінцевому підсумку обертається нераціональним використанням природних, матеріаль-них, фінансових, людських ресурсів, породжує диспропорції в су-спільному виробництві та соціальні суперечності.

Наукове обгрунтування економічної політики сприятиме глибо-кому оновленню матеріального виробництва, повнішому розкриттю соціальних ресурсів суспільства, що перебувають у стадії переходу до нових економічних відносин.

Для вироблення економічної стратегії на основі всебічного вра-хування вимог об'єктивних економічних законів першорядне значен-ня має забезпечення реалістичної, об'єктивної оцінки, з одного боку, досягнень у здійсненні соціально-економічних завдань, з'ясування труднощів і недоліків, що виникли, їхніх причин, а з іншого — такої ж реалістичної оцінки наявних можливостей, ресурсів для подаль-шого соціально-економічного розвитку.

Наукова об'єктивність у політиці потребує врахування прита-манних суспільству суперечностей і труднощів. Більше того, еко-номічні закони діють як тенденції. Форми їхнього вияву не одно-значні й можуть змінюватися під впливом різних обставин. Дуже важливо в практиці суспільного господарювання на кожному етапі розвитку суспільства вміти користуватися науковим знанням за-конів, ураховувати їхню дію, чітко визначати роль і місце суб'єктив-ного чинника.

Напрями і пріоритети економічної політики

У кожний період часу важливо визначити конкретні напря-ми економічної політики, їхній зміст, політичну значимість. Вибір їх не може бути довільним. На кожному етапі розвитку суспільства він визначається рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відно-син, конкретними історичними умовами, ситуацією в світі.

Одним з найважливіших завдань держави і є врахування в прак-тичній діяльності головних особливостей кожного етапу розвитку краї-ни. Тільки на таких засадах можна забезпечити глибоку наукову обгрун-тованість і реалізм принципових настанов у галузі економіки, гуманізм цілей, наступність у розв'язанні соціально-економічних завдань.

Напрями економічної політики різноманітні за змістом та полі-тичною значимістю, їх можна класифікувати так:

за сферами економічного життя (промисловість, сільське гос-подарство, будівництво, транспорт, зв'язок, торгівля тощо);

за часом дії (довго-, середньо- та короткострокові);

ш політичною та соціально-економічною значимістю.

При цьому важливе значення має виокремлення головних на-прямів суспільного виробництва,