Але проблема тут глибше, попри вдалі успіхи у зовнішньополітичній діяльності України законсервувалася в середині держави. Ніяких змін не проходилася в середині держави. Ніяких змін не проходило.

США неодноразово наголошували, що Україна є ключовим елементом стабільності і безпеки на континенті, стратегічним партнером і потенційно важливим союзником США в регіоні. Але реальних кроків які б відповідали цим заявам не робилося. Українські політики та дипломати впадали у відчай коли бачили, що США називають реальну допомогу будь-яким країнам з якими їх відносини не настільки близькі як з Україною.

На нашу думку справа тут в тому, що є певні історично сформовані стереотипи, що певні території перебувають під впливом конкретних держав уже багато століть і таких стан справ стараються не порушувати. Для приладу Великобританія завжди вступала в війну коли інша держава намагалася зайняти Голландію. Потрібна ситуація є на Балканах та на Кавказі. Україна ж перебуває під впливом Росії і на Заході це розуміють.

Не довго Україна захоплювалася “перлиною” Західної демократії незважаючи навіть на те, що встигла стати зразковим учнем Америки. У листопаді 1997 р. було підняте американською стороню питання Бушерського проекту, тобто продажі Харківським ВО “Турбоатом” турбін до Ірану на будівництво АЕС. Це знову був ультиматум. Комерційна ціна проекту була в рамках 2 млрд. дол. А це працюючі заводи і виплачені зарплатні.

Наш романтизм щодо Америки отримав сильного удару й почав розвіюватись.

Не зважаючи на те, що наша держава погодилась на пропозицію свого стратегічного партнера, ставлення США до України стало холоднішим.

Отже, якщо дружити з світовим гегемоном то значить треба підлаштовуватись під його політику, щоб не попасти в розріз інтересів.