Основні права нації:—

право на існування і вільний розвиток, володіння реаль-ною можливістю визначати характер свого національного жит-тя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація — аж до створення самостійної держави);—

право на вільний розвиток національних потреб — еконо-мічних і соціальних;—

право на духовно-культурний розвиток, повага національ-ної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв, тра-дицій;—

право розпоряджатися природними і матеріальними ре-сурсами на своїй території;—

право на мирне співіснування з іншими народами та наці-ями;—

право на екологічну безпеку та ін.

Отже, суверенітет нації, її повновладдя означає володіння ре-альною можливістю визначати характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання, що стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на повагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій, створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і на-родностей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав.

Український народ політично самовизначився, створивши самостійну незалежну державу. Держава Україна сприяє консо-лідації і розвитку української нації, збереженню історичної па-м'яті, традицій і культури, враховує етнічну, культурну, мовну і релігійну самобутність її корінних народів і національних мен-шин. Конституція України визначила українську мову держав-ною мовою, наголосивши, що держава забезпечує всебічний роз-виток як української мови у всіх сферах суспільного життя, так і вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин (ст. 10).

Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету нації в багатонаціональних державах?

У багатонаціональній державі її суверенітет не може бути су-веренітетом однієї нації як етносоціальної спільноти. Він міс-тить у собі обов'язки відносно інших націй, які є сучасниками «титульної» нації, існують паралельно з нею.

Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, має гарантувати суверенітет кожній із націй, що об'-єдналися. Якщо нація здійснила своє право на політичне само-визначення шляхом об'єднання в союзну державу (федерацію), суверенітет кожної з націй, що об'єдналися, досягається шля-хом забезпечення суверенних прав суб'єктів союзу, які поступили-ся частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охороною спільних державних кордонів, здійсненням спільної фінансової, податкової і оборонної політики).

Головне полягає у тому, щоб нація, яка складає більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу для обмеження прав представників іншої нації. Протиправною і недо-пустимою є будь-яка національна дискримінація або прагнення однієї нації підкорити іншу.

Відповідно до Статуту ООН будь-яке державне утворення повинно поважати права нації на самовизначення і забезпечити гарантії даного права. Проте право на самовизначення не тотожне праву на державний суверенітет. Не можна ставити знак рівно-сті між правом народів на самовизначення і правом на відокре-млення, на входження до складу тієї чи іншої держави, а також вихід із складу держави. Національний суверенітет не обов'язково припускає державний суверенітет. Самовизначення може мати форму культурної автономії, тобто розвиток національної мови, викладання рідною мовою, відновлення і розвиток власної культури, мистецтва тощо. Якщо всі народи, що входять до багато-національної держави, домагатимуться права створення само-стійної держави (державного суверенітету), то світ буде утягнуто

в хаос.

Державний, народний і національний суверенітети є взаємо-залежними в демократичній державі.

Україна як суверенна демократична держава втілює в собі суверенітет держави, суверенітет нації та суверенітет народу. Реалізація в Україні права на політичне самовизначення, аж до відокремлення (вищий щабель національного суверенітету, що призводить до встановлення державного суверенітету), є об'єк-тивно закономірним процесом.