Державні посади посідали лише вихідці з дворянського стану. Вони також посідали ключові посади органах місцевого самоврядування — посаду генерал-губернатора (відповідав за збір податків та охорону державного майна). В управлінні на місцях дворянство брало участь через Інститут «предводителів дворянства», що обирались па місцях самим дворянством та затверджувались царем. -

На рубежі століття перед російським самодержавством стояло лише одне актуальне завдання.— зберегти недоторканий самодержавство.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ, Розвиток капіталістичного способу виробництва у Росії мав свої особливості, порівняно з країнами Європи: На відміну від країн Європи, промисловий сектор у Росії був повністю під контролем держави, розвивався нерівномірно, виходячи з стратегічних завдань та планів російського уряду. Прагнення самодержавства вивести країну в економічному плані на рівень розвинутих країн Західної Європи, вимагало вирішення двох основних завдань, що перешкоджали природньому розвиткові капіталістичного способу виробництва:

а) зміцнення внутрішнього ринку та підвищення купівельної спроможності населення;

б) стабілізація фінансової та банківської систем. З метою вирішення цих двох завдань протягом 1892-1901 р. ініціативою міністра фінансів С. Вітте було проведено реалізацію економічних реформ за такими напрямками:

а) застосування жорсткої податкової політики (в т. ч державної монополії на винокуріння);

б) запровадження політики протекціонізму щодо вітчизняної промисловості;

в) здійснення фінансової реформи, яка б-забезпечувала стабільність та платоспроможність російського рубля, його конвертацію (перетворення на одну із стабільних валют в Європі);

г) сприяння припливу Іноземного капіталу у промисловість Росії. Реалізація економічної програми С. Вітте мала своїм результатом знач ний економічний підйом, сприяла процесові накопичення капіталу, привела до зростання міст та їх населення, збільшенню нових соціальних верств населення., які не відповідали структурі самодержавного суспільства.

Основним протиріччям розвитку економіки країни був розрив між швидкими темпами розвитку вітчизняної промисловості та архаїчними засобами і виробництва, що існували у сільському господарстві.

ОСОБЛИВОСТІ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА. На початку XX ст.; Росія залишалась аграрною країною. На долю аграрного сектора припадало 2/3 вартості валової продукції країни. В аграрному секторі продовжували існувати пережитки феодально-кріпосницької системи господарювання (поміщицьке землеволодіння, селянське малоземелля правова безправність селянства, община з її круговою порукою, викупні платежі).

На селі посилився процес паулерізації та обезземелення. Низька купівельна спроможність селянства звужувала внутрішній, купівельний ринок країни. Невирішеність аграрного питання посилювала соціальну напругу в суспільстві, стримувала розвиток капіталістичного способу виробництва на селі.

ЕКОНОМІЧНА КРИЗА 1900—1903 рр. На відміну від країн Західної Європи економічна криза у Росії виявилась не тільки надто затяжної а й тяжкою. Якщо країни Європи вже на понтон 1903 р. почали виходив ти з кризи, то в Росії вона в цей час досягла свого апогею. Почавшись у легкій промисловості, з найбільшою силою криза ударила по важкій промисловості. Економічна криза значно посилила процес монополізації російської промисловості, а також прискорила процес концентрації виробництва, сприяла переростанню монополістичного капіталу у державно-монополістичний. Таким чином, у Росії, як: і в інших країнах Європи, капіталістичне виробництво вступило у нову фазу свого розвитку — монополістичну, яка мала ряд специфічних рис: — залежність монополістичного виробництва від абсолютинської військово-феодальної влади самодержавства і ранні тенденції переростання, монополістичної фази розвитку у державно-монополістичний капіталізм: — наявність значної питомої ваги Іноземного капіталу і порівняно невисокий студінь активності Росії у вивозі капіталів.

НАСЕЛЕННЯ РОСІЇ. Складало (за даними перепису 1897 р.) 125 МЛН. чол, вт. ч. українців — 25,3 млн.; 70% проживало на селі (97млн.). робітників було 17 млн., підприємців міста— 1,5 млн. поміщиків — інтелігенції .та духовенства — 800 1 600 тисяч чол. Адміністративне імперія поділялась на 99 губерній та областей, 768 повітів і 51 парафію (Фінляндія). '

ОПОЗИЦІЙНІ РУХИ. Ліберальний рух — найбільш чисельний та неоднорідний по своєму соціальному складу; поділявся на два крила — помірковане та радикальне. Представники поміркованого табору були діячами земств і виступали за розширення прав земств у місцевому самоврядуванні, обмеження сваволі чиновників-бюрократів, , створення при самодержцю консультативного дорадчого органу Радикали — представники російської інтелігенції, виступали за проведення радикальних демократичних реформ, зведення республіканського правління, проведення аграрної реформи, покращення правового стану робітників та селянства, створення системи їх соціального захисту. На рубежі століть ліберальний рух значно радикалізувався, особлива під впливом поширення марксизму в Росії. У 90-х р.р. виникають, а згодом об'єднуються у політичну партію представники соціал-демократичного напрямку (які з 1903 р. поділялись на два крила:

праворадикальне — меншовиків та ліворадикальне —більшовиків), які всю свою увагу зосередили на робітничому русі. . і

Виразниками інтересів російського селянства стали представники соці-алістів-революціонерів, які виступали за проведення широкої реформи та вбачали особливий, шлях розвитку Росії, га противагу країнам Європи.

Політика русифікації мала своїм наслідком організаційне оформлення національного руху, переростання його . культурно-просвітницького характеру в політичний.

Національний рух поділявся на два напрямки: соціалістичний та самостійницький. . Початок XX ст. знаменувався оформленням політичних національних партій у Польщі, Україні, Фінляндії, Вірменії, Грузії.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА РОСІЇ. РОСІЙСЬКО-ЯПОНСЬКА ВІЙКА 1904—1905 р.р. Наприкінці XIX — початку .XX ст. значно загострялись міждержавні протиріччя на Далекому Сході, який став об'єктом активної експансії великих капіталістичних держав. Активна політика Росії у ньому регіоні, швидше російське просування до берегів Тихого океану Та кордонів Кореї почало турбувати Японію, яка прагнула забезпечити тут свою гегемонію.

Під впливом безвідповідальних радників Микола. П протягом ряду років проводив на Далекому Сході авантюристичну політику, яка вела до прямого конфлікту з Японією. Царський уряд, не зумівши правильно оцінити зовнішньополітичне становище Росії, військову