Україна на шляху інтеграції до Європейського Союзу

Інтеграційні процеси у політичній, економічній, соціальній і духовній сферах є одним із характерних елементів сучасної Європи. Процеси європейської інтеграції, що практично беруть свій початок із часів закінчення другої світової війни, більше не виступають лишень аспектом політичного і економічного життя Західної Європи. Із розпадом системи чіткого поділу на “західний” та “східний” блоки та інших добре відомих політичних подій на початку 90-х років, ідея “повернення в Європу” охопила майже всі посткомуністичні і пострадянські держави. Подальший розвиток інтеграційних процесів та розбудови нової Європи взяв на себе Євросоюз, що є яскравим взірцем успішних процесів інтеграції та кооперації. Як приклад можна навести порівняльні показники країн – учасниць ЄС, США і Японії (див. таблицю Порівняльні показники 15 країн – учасниць ЄС, США і Японії. Джерело: Дані Європейської комісії Basic Statistics of the European Union and its 15 Member States: comparison between the EUR 15, the USA and Japan // European Comission services. - Brussells, 1994.).

Назва | Площа

1.000 км2 | Населення

млн. чол. | Густота

населення на 1 км2 | ВВП в ринкових цінах

1.000 млн.$ | ВВП на душу населення

ЄС – 15 | 3.234 | 370.9 | 115 | 6139.6 | 16.520

США | 9.373 | 260.8 | 28 | 6232.5 | 23.890

Японія | 378 | 127.7 | 330 | 2409.6 | 19.278

До речі, в “черзі” до повноправного членства в ЄЄ на сьогодні “вишикувались” понад 20 (!) держав Центральної та Східної Європи. Польща, Чехія, Словенія, Естонія, Угорщина і Кіпр очікують свого вступу до ЄС вже в 2005/2007 роках.

“Європейський вектор” української дипломатії є одним із приорітетних і стратегічно важливих для нашої держави. В документі “Основні напрями зовнішньої політики України”, прийнятому Верховною Радою України ще в 1993 році, підкреслюється, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство України у Європейських Співтовариствах, а також західноєвропейських або загальноєвропейських структурах. Україна розвиватиме з географічно близькими державами пономасштабні дружні відносини. таке співробітництво розширюватиме смугу стабільності і миру навколо України, сприятиме її утвердженню як впливової європейської держави, торуватиме шляхи до широких політичних, економічних, культурних, наукових, гуманітарних стосунків з Центральною, Північно-Східною і Південно-Східною Європою. Про “Основні напрями зовнішньої політики України” // Голос України.- 1993. - 24 липня.

Актуальність проблеми взаємовідносин України з гігантом процесів європейської інтеграції та кооперації Європейським Союзом є беззаперечна.

Цілком зрозуміло, що вступ України до ЄС є довготривалим, багатоетапним та віддаленим у часі процесом, проте висвітлення цієї теми вже сьогодні займає чільне місце серед науковців, журналістів та політиків. Водночас вона пронизана різноманіттям підходів та оцінок до її висвітлення, політичними та ідеологічними розбіжностями.

Беручи до уваги важливість даної проблеми, у своїй статті автор ставить за мету проаналізувати фактори “європейського вибору” України, зупинитися на найважливіших сторінках взаємовідносин ”Україна - ЄС: 1991 - 1999” та спрогнозувати можливі варіанти подальшої співпраці.

Із проголошенням незалежності України в 1991 році всім стало зрозуміло, що п’ята за населенням та перша за територією на європейському континенті Українська держава є одним із ключових елементів політичної, військової, економічної, наукової та культурної співпраці між країнами Європи. Президент ПАРЄ Мігель Мартінес зазначив, що Європа готова до тісної співпраці з Україною. “Україна,– за його словами, – найближчим часом буде прийнята до сім’ї європейських партнерів. Це буде корисним як для України, так і для Європи в цілому. Участь України в Європейських проектах тільки збагатить досвід і почуття всієї європейської спільноти.” Мігель Мартінес: “Ми знаходимось серед великого народу” // Урядовий кур’єр. - 1995. - 11 травня.

Європейський вибір України є природнім та цілком закономірним. Такий вибір можна пояснити декількома факторами.

По-перше, це географічна та цивілізаційна близькість між Україною та Європою. Якою б не була банальною ця істина, але українці були, є і завжди будуть європейцями. Важко не погодитись із думкою Л.Д. Кучми під час його виступу в Берліні 5 липня 1995р., що ”Україні не треба нікуди прямувати. Вона була, є і лишається там, де їй визначено історією і географією.” Кучма Л.Д. Украіна на шляху до Європи // Політика і час. - 1995. - № 8. - С.6.

По-друге, історична традиція співпраці українців із іншими європейськими народами (Київська Русь 9-13ст., козацька Україна 15-17ст. та ін.)

По-третє, ймовірна нова “загроза зі Сходу” і, одночасно, “ідея повернення в Європу”, що охопила посткомуністичні держави Центральної та Східної Європи наприкінці 80-х – початку 90-х рр., виявилися каталізаторами процесу зближення Києва та Брюсселя. Цей фактор змусив спрямувати русло зовнішньої політики України із “дружніх обіймів Москви” в бік більш стриманих центрів європейської інтеграції: Брюсселя, Страсбурга і Люксембурга.

Водночас, Україна, як одна із засновниць СНД, виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв’язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рівноправності і взаємовигоди. По-четверте, це “євростандарти” економічного процвітання, політичної стабільності, соціального благополуччя, демократії та особистої свободи громадянина. На фоні економічної кризи, корупції, організованої злочинності, політичної нестабільності і зубожіння основної маси народу України, “євростандарти” виступають більше ніж привабливими взірцями для наших співвітчизників і стимулами подальшої інтеграції України.

Наша держава, реформуючи свою економіку та законодавство і беручи широкомасштабну участь у загальноєвропейських справах для безпеки та стабільності на континенті, вже найближчим часом спроможна заявити про себе як про потужну європейську країну і, можливо, вступ України до ЄС