Курсова робота

«Українсько-російські відносини»

ЗМІСТ

Вступ.

Розділ І. Взаємини між Україною і Російською федерацією в контексті сучасної розстановки політичних сил у світі

Розділ ІІ. Основні напрямки і характер відносин між Україною та Росією.

2.1. Взаємини у політичній сфері

2.2. Розвиток економічні відносин.

2.3. Пріоритети українсько-російських відносин в культурній сфері

2.4. Стан і перспективи військово-технічного співробітництва  України та Російської Федерації

Література.

Вступ

Актуальність. Багатовекторність проголошеного зовнішньополітичного курсу України, тривалий історичний досвід співіснування в межах того чи іншого державного утворення українців разом з росіянами та аналіз проблем зумовлених співпрацею незалежних із початку 90-х років держав дають підстави для виваженого та глибокого аналізу стану та перспектив відносин між Україною та Росією.

Об’єкт. Аналіз міжнародної співпраці на рівні України та Росії.

Предмет. Особливості відносин які склалися між Україною та Росією в сфері політичного розвитку, економічної співпраці, культурного обміну, військового співробітництва.

Мета. Дослідити досягнутий рівень взаємин між Україною та Росією визначивши при цьому їх етапи та перспективи. Піддати аналізу рівень висвітлення даної проблеми в періодичних виданнях.

Завдання:–

з’ясувати роль, яку відіграють відносини між Україною та Росією на розстановку сил світовій геополітичній системі;–

визначити етапи і сучасний стан політичної співпраці України і Росії;–

окреслити стан та перспективи розвитку економічного співробітництва між двома державами;–

дослідити особливості культурних взаємин;–

простежити рівні співпраці України та Росії у військово-технічній сфері;–

провести контент-аналіз періодичної преси щодо кількості згадок та характеру висвітлення Українсько-Російських відносин.

Розділ І. Взаємини між Україною і Російською федерацією в контексті сучасної розстановки політичних сил у світі

З історичного погляду протягом 1990-х р. XX ст. в українсько-російських відносинах відбулись найважливіші зміни, якщо вести відлік від часів Хмельниччини. Україна й Російська Федерація вступили у третє тисячоліття як незалежні держави, які створюють нову модель двостороннього взаємовигідного співробітництва. Цей шлях видався нелегким для обох народів.

На початку XXI ст. українсько-російські відносини стають більш прагматичними, толерантними. Вони ?рунтуються на об'єктивному визнанні потреби подальшої гармонізації національних інтересів, адже щира дружба та взаємовигідне співробітництво між двома найбільшими східнослов'янськими народами не лише відповідають історичній традиції, а й є запорукою стабільності та миру в Євразії [2, 39].

Надзвичайно важливо усвідомити масштаби і значимість українсько-російських відносин як геополітичного фактора, який впливає на процеси, що відбуваються у світі – від формування загальноєвропейських і трансатлантичних систем безпеки до протікання інтеграційних і дезінтеграційних процесів на пострадянському просторі. Так, ситуація, що склалася після "холодної війни", належним чином не сприяла зміцненню миру та безпеки народів. Крах світової соціалістичної системи не міг не породити своєрідний "оксамитовий" переділ світу, який за певних умов цілком здатний втратити, як показали події в Югославії, свій "оксамитовий" характер. При цьому не викликає сумнівів, що саме стан українсько-російських відносин може істотно впливати на стабілізацію (або ж дестабілізацію) ситуації і в регіоні, і в світі [9, 561].

Проте, не менш важливо з’ясувати й те, як від стану українсько-російських відносин значною, якщо не визначальною мірою залежить становище в кожній з наших країн. Те, що Україна і Росія є незалежними державами зовсім не означає того, що вони не залежні одна від одної, володіють якоюсь певною самодостатністю. В сучасному світі подібною самодостатністю не володіють і принципово не можуть володіти держави, у яких була тривала спільна, так би мовити, філогенетична (родова) і онтогенетична (прижиттєва) історія. За таких умов ледве чи не самі напрошуються як мінімум дві принципово важливі констатації. По-перше, галузь українсько-російських відносин без сумніву є – і, настільки ж без сумніву, залишиться такою у найближчому майбутньому – головною в спектрі відносин України з іншими країнами. По-друге, саме в межах українсько-російських відносин і за їх допомогою Україна здатна найшвидше і найефективніше самоутвердитися як незалежна держава [12, 94-95].

Досвід існування України за роки незалежності свідчить, що стосунки з Росією становлять для неї пріоритет номер один. Конституювавши даний пріоритет водночас і в договірній формі, Україна разом з тим обрала як стратегічний орієнтир шлях послідовного цілеспрямованого переходу від відносин залежності та підпорядкування, що історично склалися, до відносин рівноправних суб’єктів – незалежних держав.

Відстоювання рівноправності у стосунках з Росією є, таким чином, головним завданням в економічній, політичній, військовій і культурній сфері відносин України з Російською Федерацією. Разом з тим, це завдання не тільки здатне безпосередньо вплинути, але й безпосередньо впливає на весь спектр українсько-російських відносин взагалі, а тому заслуговує на першочергову увагу.

З наведених констатацій безпосередньо випливає аналіз стану українсько-російських відносин, а також причини, що здатні фактично зумовити або опосередкувати зміни цього стану в той чи інший бік, визначити пріоритетні сфери державних інтересів України у довготривалому плані. В короткотривалому ж плані принципово важливим питанням є те, що треба, доцільно і необхідно зробити, щоб стан українсько-російських відносин послідовно та неухильно покращувався, сприяв добробуту й процвітанню наших країн?

Загальне тло взаємовідносин України з Росією визначене геополітичним становищем країн, а також історичними, економічними, військово-політичними, культурними, етнодемографічними вимірами. Обидві країни можна віднести до найбільших європейських держав, але їх особливість полягає в тому, що Росія разом з тим є також і світовою державою і не тільки у Євразійському геополітичному просторі з притаманними цьому статусу особливими інтересами, тоді як Україна є виключно європейською регіональною державою, тобто її власні національні інтереси виявляють себе через призму загальноєвропейських інтересів [2, 48-49].

З цілої низки досить суттєвих причин, не викликає сумніву, що